Ірина Тетера - Київ — New York

перед втратою. Олег не вмів програвати. І зараз він міцно тримав мене за руку. Він хотів бути зі мною. Він купив мене. І, напевно, тому вибрав шлях сліпої віри. Так було набагато простіше для нього. Вдавати, що нічого не відбувається. Він ніколи б не відпустив мене. Просто так. Бо амплуа покинутого чоловіка могло зруйнували його цілісний образ непереможного в усіх сенсах цього слова.

Відчуваючи справжній жах, я зрозуміла, що він заплющить очі на багато чого, якщо я залишуся з ним. Але й не зупиниться ні перед чим, якщо я захочу піти. Він явно насолоджувався, усвідомлюючи мою залежність від нього, знаючи, що я залишусь. Я б ніколи не поставила під удар життя Джастіна. І через це ніколи б не знайшла в собі сили зізнатися Олегу, що в моєму житті є інший чоловік. У моєму іншому житті.

Можливо, та інша Аліса й не була б йому настільки близька. Вона підспівує реперам разом із таксистами й танцює до ранку в нічних клубах. Вона все робить не так. Їсть круасани на сніданок і голосніше за всіх сміється, не помічаючи осудливих поглядів. Вона ходить на височенних підборах і занадто яскраво фарбує губи. Вона вільна, зухвала, рішуча. Любить ромашки й життя. І, зачароване її почуттями, життя відповідає їй взаємністю.

Але час цього роману з життям недовгий. Бо для Олега набагато важливіше вийти переможцем із його власної гри в любов, ніж перенести удар спустошливої правди. Він, як і я, був занадто егоїстичний у своїх почуттях. Він хотів бути зі мною, і йому було байдуже, скільки життів заради цього доведеться поламати або навіть обірвати. Я точно знала: хай би що трапилося, я не дам йому дістати Джастіна.

— То що ти хотіла сказати? — Олег дивився мені в очі, чуючи мій страх, насолоджуючись своєю перемогою.

— Нічого. — Я прийняла єдине можливе рішення, ковтаючи сльози. Він бачив їх і самовдоволено посміхнувся.

— Але я тебе перебив.

— Ну, тобто я хотіла сказати, що по-справжньому закохалася. Я маю на увазі, закохалася в це місто. — Я затиналася на кожному слові, і чомусь мені було начхати, що Олег відчуває брехню в кожному звуці. Мало значення лише те, що зовні він залишався непроникним. — Загалом, я подумала, може, ми колись купимо тут квартиру? Ну, щоби приїжджати в будь-який час?

— Обіцяю подумати, але мені чомусь здається, що ти навряд чи ще колись захочеш провести тут свою відпустку. — Олег торкнувся губами мого зап’ястя.

— Я зовсім забула зателефонувати Полу. Попередити його, що ми їдемо.

Олег кивнув. Пол відповів після шостого гудка.

— Привіт! Слухай, така справа, тут Олег прилетів.

— О Боже, скажи, що ти мене розігруєш! Ти сказала Джастіну?

— Ні, я з Олегом в аеропорту. Він летить у Майамі. Кличе мене з собою на пару днів.

— Хочеш залишитися? — Питання пролунало як запрошення до участі в змові.

— Напевно, так! — Олег уважно вслухався в мої слова.

— Ну, тоді скажи йому, що ми з Кейт відлітаємо до Лос-Анджелеса, і саме тому я збирався попросити тебе доглянути за школою.

— Ну, знаєш, про такі речі попереджають заздалегідь. — Вступивши в гру, я намагалася вдати, що обурена.

— Щось трапилося? — Здається, Олег попався на нашу вудку.

Не забираючи телефон від вуха, я повторила Олегу вигадану Полом фразу.

— Дай йому слухавку. — Пол вирішив, хай там що, допомогти мені.

Я простягнула Олегу телефон. Він привітався з Полом і перетворився на слух. Потім, кивнувши кілька разів, широко всміхнувся, зронивши:

— Гаразд, але ти наш боржник!

І, попрощавшись, віддав мені телефон. Екран уже погас, отже, Пол вимкнувся.

— Мала, схоже, твоя поїздка зі мною відміняється. — Він знову взяв мене за руку.

— Тільки не кажи, що йому вдалося переконати тебе! — Я зображала досаду.

— Він це вміє. До того ж він має рацію. Ці люди чекали твого приїзду й цінують кожну твою лекцію. — Олег грав чоловіка, який усе розуміє. — Проведеш мене?

Я кивнула. Ми обидва чудово виконували свої ролі, прекрасно знаючи, що відбувається насправді.

— І ще одне. — Олег промокнув губи паперовою серветкою. — Я ж таки не дурень. Ти можеш побавитися, граючи з почуттями цього молокососа, але коли повернешся до Києва, усе буде як і раніше. Сподіваюся, мені вже не доведеться бачити цей ідіотський блиск у твоїх очах. Я розумію, іноді нам хочеться пограти в любов, але твої мрії залишаться тут. Сподіваюся, ти розумієш — жодної квартири в Нью-Йорку. — Він підвівся.

— Я...

Нахилившись так, що його обличчя виявилося занадто близько, Олег поклав палець на мої губи:

— Звільни мене від подробиць, будь ласка. Усе мине, Алісо. Повір мені, усе мине.

Ми мовчки дійшли до воріт, і коли, отримавши посадочний талон, він зник за поворотом, я не відчула нічого, крім полегшення. Отже, він знав про все. І великодушно дозволив мені мріяти, тим самим покриваючи свої грішки. А може, вирішив, що я закрутила роман від нудьги. Неважливо. Головне, що він полетів. Подалі від Нью-Йорка, Джастіна та школи Кейт.