Ренделі Фрейкс - Термінатор

підхоплювала сніг і намітала його кучугурами, які сліпуче біліли на тлі обвуглених руїн. Посеред покручених бетонних конструкцій виднілися купи обпалених до чорноти кісток, а далі все було засіяно людськими черепами.

Пожежа, що знищила все живе, розтопила спортивні споруди на дитячому майданчику неподалік. Гойдалки звалило вибухом набік, обвалилися балки каруселі. Акуратно розкреслені клітинки класиків назавжди в’їлися в асфальт, на якому біля уламків триколісного велосипеда виглядав з-під снігу маленький череп його власника.

29 серпня 1997 року увірвалося земне життя трьох мільярдів людей. Ті, хто вцілів, назвали цей день Судним. Пекельне полум’я змінилося на ядерну зиму. На тих, хто пережив і це, очікували ще жахливіші випробування..:

* * *

Могутня ступня з хрускотом розчавила дитячий череп. Хромований ендоостов, що стискав у металевих клешнях штурмову гвинтівку, овіяний крижаним вітром, закляк на місці. Електронний мозок кіборга, позбавленого шкірного покриття, — воно нарощувалося лише як камуфляж — зафіксував картину зруйнованого міста. Металеві кінцівки були ходовою частиною вдосконаленої бойової машини Термінатор серії 800, сконструйований Системою спеціально для викорінювання залишків життя на Землі. Інфрачервоні випромінювачі, що слугували роботові за очі, обмацували засніжену порожнечу в пошуках щілин та рівчаків, де ще могли сховатися вцілілі люди. В очах кібернетичної конструкції не відбивалося жодного проблиску емоцій. Уся міць цього штучного інтелекту, підсиленого безмежними можливостями візуальних і термальних сенсорів, була націлена на полювання і цькування усього живого. Раптом сенсори відреагували на ціль.

На карті місцевості, вкритій мережею цифрових координат, яку бачив перед собою кіборг, з’явилася рухома точка. Електронний комп’ютер блискавично накреслив траєкторію удару з кількома варіантами коректив на випадок зміни напряму руху цілі. Найоптимальніша траєкторія блимала різнокольоровими вогниками. Робот здійняв зброю — сорокаватовий плазмовий випромінювач типу «вестингауз М-25», і вузький, спрямований промінь спалив людину.

Юнак, можна сказати, дитина, тіло якого було ледь прикрите шматтям, упав. З розсіченої навпіл грудної клітки на всі боки полетіли яскраво-червоні бризки, що кристалами застигали в морозному повітрі Незабаром на тому місці, де нещодавно була людина, залишилася лише купа пошматованої плоті Але вбивця не втік від помсти. Відкілясь ззаду вискочив боєць Опору і вгатив у ворога чергу з гранатомета Сліпучий розряд енергії буквально зрізав верхню частину металевого тулуба. Робот за інерцією зробив ще кілька невпевнених кроків і перекинувся навзнак, збивши покрученими ногами снігову хмару. Солдат наблизився до купи брухту і з ненавистю плюнув на неї, потім помахав комусь рукою. З тіні вийшла дівчинка років десяти у подертому светрі, тремтячи від холоду. З острахом подивившись скоса на металевий кістяк, вона ступила до батька. Батько, підбадьорюючи, пригорнув її до себе і сказав:

— Я говорив тобі, усе ще попереду!

Дівчинка довірливо кивнула. Ця приказка була гаслом армії Джона Коннора, що дарувало надію й сили продовжувати боротьбу.

* * *

Небесна Мережа вважала незрозумілу завзятість людських істот цілковитою нісенітницею. Люди билися навіть тоді, коли не здатний помилятися електронний розум визнавав їхнє становище безнадійним. Бони з неймовірною, відчайдушною впертістю вибиралися зі щілин, куди їх загнав ядерний вибух. Їхні контратаки відрізнялися винахідливістю й непередбачуваністю. Крім того, людські істоти розмножувалися зі страшенною швидкістю, немовби загроза тотального знищення підсилювала їхні сексуальні апетити. І хоча за найскромнішими підрахунками з моменту народження до того, як людина зможе тримати в руках зброю, має минути не менше як вісім років, природне відтворення людей незабаром могло перевершити можливості Небесної Мережі щодо регенерації автоматичних приладів. Люди, як це не дивно, швидко призвичаїлися відшукувати вразливі місця супротивника й завдавати легіонам Небесної Мережі відчутних втрат. Комп’ютер спрогнозував: за теперішніх обставин мине небагато часу, і чисельність людей перевищить кількість кіборгів. Від самого початку комп’ютери Небесної Мережі припустилися помилки, і вона тепер все псувала. Машини не взяли до уваги стійкості людського духу, а тому електронному мозкові так і не вдалося віднайти способу зламати волю людини до ' перемоги. Війна, між тим, тривала вже тридцять перший рік.

* * *

Почувши гудіння моторів, що невпинно наближалося, боєць підхопив дівчинку й сховався в руїнах. У небі промайнула ескадрилья бойових машин — Мисливців-Убивць. Промені прожектора освітили землю. Машини йшли туди, де на тлі похмурого обрію блимали спалахи далекого бою.

У пункті між двома височинами, які у мирні часи називалися Піко й Робертсон, точилася вирішальна битва. Армія повстанців, виснажена у тривалих боях, складалася з юнаків — уродженців Африки, Південної Америки та австралійців. У ядерному конфлікті між наддержавами, який знищив земну цивілізацію, врятувалися здебільшого жителі територій, розташованих на південь від екватора. Об’єднані в єдине військо Джоном Коннором, вони оселилися в зруйнованих містах, які постійно атакувалися сталевими легіонами Небесної Мережі.

Спалахи лазерних променів перехрещувалися над полем бою, відкидаючи мертве світло на колони машин, які підтягувалися до місця битви. Залізні загони складалися з бойових машин — Мисливців-Убивць, що на вигляд нагадували танки на котках, самохідних чотирьохопорних вогневих установок «центуріон», літаків — теж Мисливців-Убивць, але літаючих, та бомб «сілверфіш», які, реагуючи на інфрачервоне випромінювання, проникають до людських сховищ і там вибухають. Слідом за машинами сунули термінатори-гуманоїди, чимось схожі на людей.

Смертоносні стріли лазерів уражали людей та будівлі блискавками, що супроводжувалися потужним вибухом. На рівнину вискочила старенька вантажівка із саморобною броньованою обшивкою. Стрілець, що сидів у ній, дав залп із портативної установки ракетою «стінгер». Снаряд, немов розпечене лезо ножа, пропоров небо й уразив один із двигунів МУ. Коли розколена навпіл летюча фортеця із завиванням падала на землю, униз впали світляні струмені. Вибухом накрило руїни й стерло на порох невеликий ескадрон «центуріонів».

Стрілець переможно закричав, але позаду нього раптом затремтіла земля, і МУ на повній швидкості помчав до вантажівки. Ще мить — і котки танка зім’яли її, мов порожню бляшанку з-під пива.

А тим часом посеред купи каміння, на місці якої колись був торговельний центр «Вестсайдський павільйон», тривала битва людей з металевими ендоостовами-термінаторами. Промерзлі, ледь прикриті ганчір’ям солдати, як і вся армія Джона Коннора, билися, стікаючи кров’ю, з відчайдушною завзятістю і стійкістю солдат армії Джорджа Вашингтона в долині Фордж[12], і тільки зброя у них була ультрасучасною.

Ковен, сімнадцятирічний партизан, забувши про небезпеку, вискочив зі сховку назустріч трьом термінаторам і всадив у кожного по зарядові з ручного гранатомета. Вони попадали на землю і заклякли. Юнак почав прожогом перезаряджати гранатомета.

У блідому світлі далеких спалахів з тіні вийшла фігура.

— Давай допоможу, — неголосно сказала людина і потяглася до гранатомета.

Ковен навряд чи зміг би пояснити, звідки