Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

випурхнув Богдан. Як завжди, коли він давав волю своєму другому єству здухача, воїна сновидінь, — хлопчакові очі були міцно заплющені, а за його спиною тріпотів плащ. В одній руці здухач тримав меча, а в іншій… Під пахвою другої руки в нього звисав величезний вовк!

Тетянка засміялася:

— Майор на Богданові приїхав, — крізь сміх проговорила вона.

Здухач кинув вовка прямо назустріч соколам! Клацнули щелепи, відчайдушно залопотіли крила… Майор упав на підлогу, міцно тримаючи в зубах крило сокола, який намагався вирватись. Він замотав головою, намагаючись покалічити птаха. Сокіл загорлав.

Тим часом здухач підлетів до молодих вовкулак і кинув свій меч їм під ноги. Роблячи переверти в повітрі, хлопці перелітали через сталь. Гігантські вовки, високо підстрибуючи, здіймалися поміж птахів, що панічно кружляли по залі. Густим дощем сипалось вирване пір’я. Із відчайдушними криками соколина зграя збилася в безладну купу, тараном кинулась до виходу й вилетіла до коридору. Загрюкали стулки вікон.

За якусь мить лопотіння крил стихло вдалині. Останній сокіл-перевертень, швидко замолотивши крильми, вилетів геть.

— Тьху! Повен рот пір’я! — досадливо сплюнув Ментівський Вовкулака, підводячись на ноги. — Щенята паршиві, знайшли час у лазні розважатись!!!

— Так це ж, командире… — шморкнувши носом, знуджено буркнув Рудий. — Ми ж не тупі, ми розуміємо, що після призначеного дня не всім доведеться… А згортати гулянку, начебто, не зовсім добре…

— Відставити поразницькі балачки! — старий перевертень обдарував молодь презирливим поглядом. — Краще б ви котами були. Їм лазня не потрібна. Хоча б прикрились, бовдури, тут же діти! Дівчатка!

Вовкулаки всі разом підвели голови й, побачивши відьмочок та здухача, котрі кружляли над ними, швидко заметушились. Вони розбіглись по залі, шукаючи свої плавки й рушники.

Тетянка нахилилась до Ірчиного вушка:

— У нас у класі одна дівчинка на чоловічому стриптизі була. Розповідала, як там хлопці на сцені танцюють, — Тетянка замріяно посміхнулась. — Ех, нічого вона насправді не бачила!

Ментівський Вовкулака й собі задер голову:

— Ну, відьми!.. У мене просто… Слів немає! Ми всі тепер перед вами в боргу…

— Та не мордуйте себе! Розрахуємось, — єхидно мовила Тетянка, спускаючись до майора. — Розкажіть, як Ірці на Хортиці активуватись!

Майор судорожно ковтнув, немовби соколине пір’я застрягло в нього в горлянці.

— Вона хоче активуватись на Хортиці? — з-за плеча Вовкулаки визирнула по-справжньому налякана фізіономія Рудого. — І що, готова… — Він провів великим пальцем по своєму горлу й саркастично гмукнув: — Ну ти крута! Сподіваюсь, кандидатуру із собою привезеш, а то не хотілося б тобі під гарячу руку втрапити…

— Стули пащеку, Рудий! — майже з ненавистю прогарчав майор і спрямував на дівчаток важкий погляд своїх жовтих вовчих очей.

Ірка тихо загарчала. Цей вовк надто високої думки про себе!

— Спокійно, Ірко. Ти відьма, а відьма, яка поважає себе, не гарчить і не кусається. Без зайвої потреби. А ви не дратуйте її,— Тетянка озирнулася до майора. — Або краще навчіть перевтілення контролювати! Зрештою, тепер ви просто зобов’язані це зробити! Адже ви в нас у боргу по самі вуха!

— Так, у боргу, — твердо сказав майор. — І найкраще я поверну свій борг тільки тоді, якщо втримаю вас якнайдалі від цього острова! Ходімо, хлопці! — Він круто розвернувся й широкими кроками попрямував до виходу.

Озираючись на дівчаток, решта вовкулак посунула за ватажком. Рудий зніяковіло розвів руками й теж пішов геть.

— Ну і йдіть ви… в лазню! — ображено гукнула їм услід Тетянка. — Вовцюги нахабні, зовсім на шию сіли й поїхали. До того ж на Богданові — у буквальному сенсі слова! — Вона зиркнула на здухача, котрий плавно літав попід стелею. — А ти чого там висиш? Жодної самоповаги, кому завгодно дозволяєш на собі їздити! І чого ти взагалі сюди приперся? Давай, відчалюй! Ми й без вас усіх чудово впораємось!

Зрячий погляд заплющених очей відшукав Тетянку й просто прикипів до неї. А потім здухач круто розвернувся й помчав геть по коридору.

— Тетянко, ти чого розходилася? — спитала Ірка. — І як же ти збираєшся впоратись?

— А запросто! — закричала відьма. — Ще не знаю, що там треба робити на Хортиці, може, обряд якийсь, чи що, але потрібний день у нас є! — Вона тріумфально клацнула пальцями.

— Звідки? — здивувалась Ірка.

— А майор сказав!

— Що ти вигадуєш, нічого він не казав!

— Мій татко вважає, що слухати треба не тільки те, що люди кажуть, а й те, що вони недоговорюють! — повчально мовила Тетянка. — Пам’ятаєш, майор нам втирав, що ти, мов, дуже невчасно перевертнем стала, от якби раніше, до двадцять другого червня, тоді б усе добре було? А я ще питала, навіщо тобі двадцять друге червня, ти ж не Гітлер?

Ірка мовчки кивнула.

— Ну ось, — збуджено вела далі Тетянка. — Я тоді просто так бовкнула, а потім воно в мене в голові крутилося й крутилося, і — будь ласка, сходиться! Адже Гітлер чому на нас саме двадцять другого червня напав? Тому що цей чортів німець непогано на чаклунстві тямив, німці взагалі в магії непогано шарять! Двадцять друге червня — найбільш чаклунська дата, довгого дня й короткої ночі. У цей день і чари сильніші, і тварини різні пробуджуються, і чого тільки не трапляється! Але є ще одна така дата — двадцять перше грудня, короткого дня й довгої ночі.

— Справді,— кивнула Ірка. — Майор же сказав, що тепер аж до грудня чекати треба.

— Ага, от тільки він не сказав, що такі чаклунські дні на рік хрестом лягають, — для наочності Тетянка схрестила руки. — Є ще двадцять перше березня, весняне Сонцестояння, коли приходить тепло й день дорівнює ночі. А з ним у парі — осіннє Сонцестояння, на холоди.

— Це ж двадцять друге вересня! — скрикнула Ірка.

— Із двадцять другого на двадцять третє! — тріумфально звела палець Тетянка. — Двадцять другого вересня ми маємо бути на Хортиці!

— Ти така розумна — що іноді аж страшно, — з повагою глянувши на подругу, сказала Ірка. Тягнучи за собою пластикову швабру, вона втомлено посунула до виходу, а потім озирнулася до Тетянки. — Слухай, а може, ти ще здогадаєшся, чому саме в цей день вовкулаки так затято не хочуть пускати нас на Хортицю? І взагалі, хто такий «він», про якого майор мене весь час запитує? І що ото за «вона», яку соколи вимагали в майора? А заразом і те, чому молоді вовкулаки гуляють, наче востаннє, а їхній командир пише заповіт?

Розділ 9

Відкрий пащеку ширше

— Ти що робиш-ш? Ти куди лізеш-ш? — страшенно схожий зараз на Ірчиного кота, коли той сердиться, — тільки настовбурчених вусів не вистачало, — Богдан, шиплячи від злості, тягнув