Майкл Доббс - Картковий будинок

інтерпретуючи слова Вултона як злу антисемітську атаку на Семюела; єврейські активісти наводнили радіочастоти і рубрики «Листи від читачів» скаргами, в той час як рабин з рідного Семюелового міста закликав комітет з расової дискримінації розслідувати те, що він назвав «найогиднішою заявою від старшої політичної фігури з часів Мослі». Вултон не надто засмутився від цієї гострої реакції, заявляючи (приватно), що «протягом наступних двох тижнів усі роздивлятимуться форму вух Семюела, а не слухатимуть, що він каже».

До пообідньої пори середи Уркгарт відчув, що ситуація вже достатньо загострилася, тож час йому оприлюднити заклик «повернутися до гарних манер і стандартів особистої поведінки, за які славиться партія». Луна цієї заяви прокотилася редакційними колонками, в той час як перші шпальти тих самих газет розбризкували найсвіжіші прояви поганих манер.

Отже, коли у п’ятницю по обіді Меті увійшла до кабінету Престона, кажучи йому, що в неї є ще дещо, він виснажено похитав головою.

— Краще б це було щось інше,— сказав він, шпурляючи у куток прес-реліз Ерла.

— Це і є щось інше,— попередила вона.

Він не виявив особливого інтересу.

— Інша передовиця,— сказала вона.

— Давай, змусь мої коліна тремтіти.

Вона зачинила по собі двері, переконуючись, що їх не могли підслухати.

— Колінґридж подав у відставку через закиди, буцімто вони з братом здійснювали махінації з акціями через Педингтонського торговця тютюном і другорядний турецький банк. Гадаю, ми можемо довести, що його майже напевне підставляли на кожному кроці.

— Що ти таке верзеш?

— Усе підтасували.

— Ти можеш це довести?

— Гадаю, так.

Його секретарка просунула голову в двері, та від неї безцеремонно відмахнулися.

— Ось що ми маємо, Ґреве.

Меті терпляче розповіла, як перевірила комп’ютерні файли у штабі партії, які виявили, що у файл дистрибуції хтось втрутився.

— Навіщо комусь це робити?

— Щоб фальшива адреса в Педингтоні була напряму прив’язана до Чарльза Колінґриджа.

— Чому ти думаєш, що вона фальшива?

— Будь-хто міг відкрити ту абонентську скриньку. Не думаю, щоб Чарльз Колінґридж колись заходив у Педингтон.

— Згинь на хрін! — раптом гаркнув Престон, і той, хто зазирав у двері, драпанув геть.— Тож навіщо комусь відкривати фальшиву адресу на ім’я Чарльза Колінґриджа?

— Щоб підставити його. І його брата.

— Надто складно,— зауважив Престон, але досі слухав.

— Сьогодні вранці я сама з’їздила у Педингтон. Я відкрила абонентську скриньку в тій самій тютюновій крамниці на цілком вигадане ім’я. Потім взяла таксі до Севен-систерз-роуд і «Юніон-банку Туреччини», де відкрила рахунок на те ж саме вигадане ім’я — не на п’ятдесят тисяч, усього на сто фунтів. Все забрало менше трьох годин від початку й до кінця.

— Господи...

— Тож я можу починати замовляти порнографічні журнали, оплачені з нового банківського рахунку і доставлені на адресу в Педингтоні, що може завдати до дідька багато шкоди репутації одного абсолютно невинного політика.

— Кого?

У відповідь вона поклала ощадну книжку і квитанцію з тютюнової крамниці на стіл редактора. Престон нетерпляче глянув на них, а тоді вибухнув.

— Лідер опозиції! — вигукнув він стривожено.— Що ти в дідька накоїла?

— Нічого,— сказала вона з переможною посмішкою.— Лише показала, що Чарльза Колінґриджа майже напевне підставили; що він, вірогідно, ніколи й не проходив повз тютюнову крамницю чи «Юніон-банк Туреччини» і, отже, міг і не купувати тих акцій.

Престон тримав ті документи на відстані витягнутої руки, так ніби вони могли спалахнути.

— А це означає, що Генрі Колінґридж не казав своєму брату про «Ренокс Кемікалз»...— сказала вона так, що стало зрозуміло: це ще не все.

— І? І? — вимагав Престон.

— Він не винен. Не мусив іти у відставку.

Престон звалився назад у своє крісло. Крапля поту почала збиратися на його чолі. Він почувався, ніби розривається надвоє. З одного боку, уявляв появу грандіозної статті, хоча в цьому була й проблема, бо, з другого боку, він безпомилково бачив неймовірний вплив, який така історія справила б на світ Вестмінстеру. Вона би перекинула все догори дриґом, можливо, навіть врятувала б Колінґриджа. Та чи цього вони хочуть? Лендлес щойно проінструктував його, що має свіжої рибки до смаження і щоб усі головні статті, які впливатимуть на виборчі перегони, перед публікацією узгоджували з ним. Жорсткі новини для Лендлеса — трохи більше, аніж просто продукт. Чого він жадав — це впливу, влади. Престон не знав, в який бік обернеться бос, йому треба було потягнути час.

— Ви, бачу, тяжко працювали, молода леді.

— Це колосальна стаття, Ґреве.

— Щось не пригадую, щоб ти пробігала з цим повз мене чи питала дозволу витрачати мої гроші на відкриття абонентських скриньок.

Його стриманість заскочила її зненацька.

— Це називається ініціативою, Ґреве.

— Не заперечую, ти попрацювала добре...

Подумки Престон швидко гортав свій «Словник окозамилювання», стараючись не виказати себе. Це був добряче заяложений том. Знайшовши, що треба, Престон з виляском згорнув том.

— Але що ж ми маємо, Меті? Ти довела, що можна ходити собі Лондоном, відкриваючи рахунки на ім’я Колінґриджа, та цього не достатньо. Ти не довела, що то був не сам Чарлі Колінґридж. Це досі найпростіше пояснення.

— Але ж комп’ютерний файл, Ґреве. У нього втрутились.

— А ти не думала, що той комп’ютерний файл був змінений не для того, щоб інкримінувати Колінґриджа, а це зробив він сам, чи один з його друзів, щоб забезпечити алібі. Гачок, щоб упіймати рибинку, таку як ти.

— Ти жартуєш...

— Нам відомо тільки те, що змінили не файл дистрибуції, а файл рахунку. Це могло статися за кілька хвилин до того, як ти його побачила.

— Але ж до файлу рахунку має доступ лише жменька людей,— запротестувала Меті.— І як Чарлі Колінґридж міг це зробити, якщо його зараз сушать у лікувальному центрі?

— Його брат.

Меті поставилася скептично.

— Ти не можеш на повному серйозі вірити, що прем’єр-міністр узяв на себе неймовірний ризик і наказав змінити файл у комп’ютері штабу партії лише для того, щоб фальшувати докази — потому як він уже оголосив про відставку.

— Меті, пригадай-но. Чи ти надто зелена, щоб пам’ятати? Вотерґейт. Папки спалено, а касети стерто — президентом. Під час Іранґейтського скандалу[38] секретарка винесла обвинувачувальні матеріали з Білого дому у своїх трусиках.

— Тут у нас не Дикий Захід...

— Окей, Джеремі Торп. Лідер Ліберальної партії. Постав перед судом в Олд-Бейлі за