Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

що їй робити? Джеррі хотів, щоб вона проводила більше часу з родиною — себто з ним, — але вона не могла. Президент має все, чого душа забажає, окрім вільного часу.

Навряд це стало новиною для нього, адже Полін була віддана державній службі ще задовго до шлюбу. Та й Джеррі всіляко заохочував її балотуватися. Сам казав, не приховуючи, що незалежно від результату це буде корисно для його кар’єри. У разі її перемоги муситиме відійти від справ на чотири, а може, й усі вісім років, та після того стане зірковим юристом. Одначе щойно Полін обрали, почав нарікати, що вона приділяє йому замало часу. Напевно, вважав, що буде більше залучений у її роботу й дружина-президентка консультуватиметься з ним, ухвалюючи рішення. Можливо, не варто було йому покидати служби. Можливо...

Можливо, не варто було виходити за нього.

Чому вона не поділяла Джерріного бажання проводити більше часу разом?

Деякі пари, навіть коли по вуха у справах, присвячують вечір для регулярних побачень, розчиняючись одне в одному: влаштовують романтичні вечері, ходять у кіно чи просто сидять разом на дивані, слухаючи музику.

Ця думка її гнітила.

Дивлячись, як Джеррі погоджується з батьком щодо профспілок, вона зрозуміла, в чому його біда: він нудьгар.

Хай вона трохи й перебільшує, але це правда. Джеррі був нудний. Вона не вважала його сексуальним, а він не надто її підтримував.

То що ж у залишку?

Полін звикла дивитися правді у вічі.

Невже це означає, що вона більше його не кохає?

Було страшно визнати, але це правда.

* * *

Наступного ранку Полін поснідала з татом — як у ті часи, коли він ще працював, а вона навчалася в Чиказькому університеті. Обоє жайворонки, вони вставали рано. Полін їла мюслі з молоком, тато пив каву з грінками. Розмовляли небагато, час од часу він заглиблювався в бізнесову секцію газети. Однак це була товариська тиша. Врешті вона неохоче полишила його, а сама попрямувала в Західне крило.

Мілт зголосився зустрітися рано-вранці, тому міг зайти в Білий дім дорогою до церкви. Полін прийме його в Овальному кабінеті, офіційна атмосфера якого найкраще пасувала для звільнення людини з посади.

Явився Мілт, одягнений у твідовий костюм і жилетку, в яких нагадував провінційного джентльмена.

— Що такого вже накоїв Джеймс Мур, що ми зустрічаємося із самого ранку у святу неділю?

— Це не через Джеймса Мура, — мовила Полін. — Сідайте.

— А через що тоді?

— Нашу проблему звуть Ріта Кросс.

Мілт виструнчився, задер підборіддя, набундючився.

— Про що ви?

Слухати маячню Полін не хотіла: життя й без того занадто коротке. Сказала:

— Тільки, заради бога, не вдавайте, ніби нічого не знаєте.

— Це суто моя особиста справа.

— Коли віцепрезидент трахає шістнадцятирічну, це справа всієї країни. Мілте, припиніть удавати із себе дурника.

— А хто каже, що це більш ніж дружба?

— Тільки не починайте.

Полін сердилася. Вона ж бо вважала, що в такому питанні Мілт поводитиметься розсудливо, по-дорослому: визнає, що порушив правила й піде з гідністю. Та де там...

— Це вік згоди, — сказав Мілт тоном картяра, що викладає туз.

— Розкажете це журналістам, коли вони наберуть вас розпитати про стосунки з Рітою Кросс. Думаєте, вони скажуть: «А, добре, тоді це не скандал», чи що?

Мілт впав у розпач.

— Ми можемо тримати це в таємниці.

— Ні, не можемо. Про це відомо вашій охороні, яка доповіла Жаклін, а вона — мені та Сандіпу. Знадобилась одна доба. А як щодо Ріти? Думаєте, у неї немає таких самих шістнадцятирічних друзів? Що, на їхню думку, вона поробляє із шістдесятидворічним дідом, який подарував їй велосипед за десять тисяч, — либонь, у слова грає?

— Добре, пані президентко, ваша правда.

Мілт нахилився ближче й заговорив тихо, по-змовницьки:

— Прошу, залиште це мені. Обіцяю все виправити.

Така пропозиція була обурлива, і він сам прекрасно це усвідомлював.

— Дідька лисого, Мілте. Нічого я вам не залишу. Цей скандал нашкодить кожному з нас, хто поклав стільки зусиль на те, щоб зробити Америку кращою. Єдине, що я можу зробити, це мінімізувати шкоду, особисто проконтролювавши, коли й за яких обставин спливе ця новина.

На обличчі Мілта відбився вираз розуміння, що надії для нього нема. Протягнув благально:

— А мені що робити?

— Сходіть у церкву, посповідайтесь у своїх гріхах і пообіцяйте Богові, що більше так не робитимете. Тоді йдіть додому, подзвоніть Ріті й скажіть, що між вами все скінчено. Після того напишете заяву на звільнення, посилаючись на особисті обставини. І не вигадуйте проблем зі здоров’ям чи подібної маячні. Заява мусить бути в мене на столі завтра до дев’ятої ранку.

Мілт підвівся.

— Щоб ви розуміли, в мене щодо неї серйозні наміри, — тихо промовив він. — Вона — кохання мого життя.

Полін йому повірила. Це був абсурд, та мимоволі вона йому навіть співчувала. Сказала:

— Якщо ви її справді кохаєте, то порвете з нею й дасте повернутися до нормального життя підлітки. А зараз ідіть і вчиніть правильно.

Він похнюпився.

— Полін, ви дуже жорстока.

— Так, — погодилася вона. — Але й робота в мене немилосердна.

Розділ чотирнадцятий

У понеділок уранці в Тамари з’явилися підозри, що Генерал щось задумав. Дрібниця, напевно, але її охопило недобре передчуття.

Після Марракеша вона була занадто схвильована, щоб іти відразу на робоче місце, тому, занісши сумку додому, навідалася в їдальню, де замовила велику чашку слабенької чорної кави з грінкою та взяла свіжий випуск державної франкомовної газети «Ле Прогрес».

Тривожний дзвіночок відчула, коли розгорнула третю сторінку. Там розмістили знімок Генерала, лисого й усміхненого, вбраного у спортивні штани й олімпійку, неначе для тренування. Стояв він на тлі Атрону — північно-східної проблемної околиці Нджамени. Новини з Атрону переважно стосувалися затримок планів із розширення міської мережі водогону й каналізації. Утім, сьогодні історія була позитивна. Генерал, оточений посеред нетрів веселими дітлахами й підлітками, роздавав безкоштовні кросівки «Найк».

Вона перетравлювала статтю, линучи думками до Таба.

Їхня подорож була таємною. Таб замовив машини із французького посольства, які відвезли їх в аеропорт; там у терміналі для приватних облавків сіли на корпоративний літак Траверсів. Тамара написала обов’язкове повідомлення, що їде з країни, не вказавши, втім, що буде з Табом. Однаково Декстер тих звітів ніколи не читав.

Вихідні були чудові. Цілі дві доби вони не розлучалися,