Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

- Доброго ранку, красуне! - посміхнувся він, йдучи назустріч. - А це що, мені? - показав на паперовий стаканчик.

- Тобі, - відповіла ствердно.

- Заслужив?

- А як же! Ти був вчора таким хорошим вчителем! Ще й додому провів. І гід з тебе неперевершений! Змусив мене в Авейру закохатися.

- Ну-ну, перехвалиш, - засоромився юнак, дмухаючи на гарячий напій. - Готова до роботи?

- Ще питаєш!

День видався багатшим на покупців, однак стресу це не додало. Габріель міг завжди підказати, якщо Юля помилялася. Порадити щось. Та і розважав кумедними історіями про клієнтів, з якими доводилося мати справу. Обідати знову вирішили вдвох, бо ще відучора домовилися приготувати щось вдома, щоб не йти в кафе. Коли приходив черговий покупець, хтось з них просто виходив з підсобки і обслуговував його. Решта часу пройшла чудово, а головне весело. 

- Може у кіно сьогодні сходимо? - запропонував Габріель, підбиваючи касу, та дивлячись з-під лоба на Юлю. Очевидно, перевіряв реакцію на його пропозицію.

- А що там показують? - мовила та, не помічаючи його погляду.

- “Топ Ган”. Другу частину.

- Я, якщо чесно, і першу не дивилася, - зізналася дівчина.

- То не проблема, - махнув рукою юнак. - Я дивився. Тому можу тобі підказати в разі чого. Та й кіно англійською. Тож проблем з розумінням сюжету в тебе не буде.

- Це ти до того, що я португальську ще погано знаю? - Юля навмисне зробила ображений вигляд.

- Ні, ні, що ти! - злякався такої реакції Габріель. - Ти чудово розмовляєш, при тому, що живеш менше року.

- Та я жартую, - засміялася дівчина. - Ходімо вже на твій “Топ Ган”. Чого вдома сидіти?

- От і я так подумав, - зрадів Габріель. - Квитки з мене!

- Тоді я куплю нам попкорн. Ти який полюбляєш - солоний чи солодкий?

- Солоний.

- А я солодкий.

- Тоді візьмемо коробку змішаного, - запропонував юнак. - Щоб цікавіше було, який у кого попадеться!

- Згода!

Попри Юлині очікування, фільм виявився досить цікавим. Та і як можна не любити фільми з Томом Крузом? Він же якийсь Бенджамін Баттон. Зовсім не старіє. А трюки які виконує! 

Попкорн теж виявився смачним. Вони по черзі витягували з коробки по одній штучці, радіючи, як діти, коли попадався саме їхній улюблений - Юлі - солодкий, а Габріелю - солоний. Декілька разів тяглися до однієї й тієї ж зернинки і тоді пальці їхніх рук ненароком торкалися. Дівчина не особливо звертала на це увагу, а от юнака це, вочевидь, чіпляло більше.

Додому знову йшли разом. Йшли неспішно, все ще розмовляючи. Цього разу біля будинку нікого не було.

- Я чудово провела час, друже! - щиро мовила Юля, усміхаючись. - Як добре, що можна після роботи ось так гарно розвіятися.

- Так ми можемо зробити це традицією… - переминаючись з ноги на ногу, несміливо запропонував Габріель.

- Чудова ідея! Тільки давай щось бюджетне робитимемо. А то на кіно щодня зароблених грошей не вистачить. Та й фільмів на кожен день не назнімали!

- За гроші не хвилюйся, я тебе пригощатиму, - запевнив юнак. - У мене ще домашній підробіток. Так що можу собі дозволити провести час у приємній компанії.

- Якраз про це і хотіла з тобою поговорити… - Габріель напружився і пильно подивився на Юлю, а та продовжувала: - Хочу подякувати тобі за ці два дні! Завдяки нашому спілкуванню я нарешті почала відволікатися від сумних думок та переживань. Та й мою адаптацію на новому місці ти зробив легшою. Зізнаюся чесно, я переймалася тим, що нікого не знатиму тут. А ось зустріла тебе і ми наче сто років знайомі. З тобою дуже легко і весело! Про такого друга годі й мріяти!

- На те ми, друзі, й існуємо… - юнак навмисне зробив акцент на слові “друзі”, але дівчина нічого не помітила.

Вона підійшла до Габріеля і ніжно його обійняла:

- Ну що, тоді зустрінемося завтра на роботі?

- Так… Звісно… Завтра… Так…

Юля відкрила хвіртку і, зайшовши на подвір’я, обернулася, щоб помахати рукою на прощання. Коли вона чимчикувала до вхідних дверей, машинально підвела погляд на вікна. В одному з них сколихнулися завіси. Це була кімната Кріштіану…

*  *  *

Два тижні промайнули непомітно. Юля вже звикла до роботи у сувенірному магазині. Вони з Габріелем спілкувалися про все на світі. Він навчив її всього, що знав сам і не боявся залишати її наодинці, коли іноді доводилося бігати містом з додатковими дорученнями Карлуша. Той вже змінив гнів на милість і дуже швидко забув про невдалий початок роботи нової підлеглої. 

Вечори Юля також проводила з новим другом. Вони разом досліджували місто. Гуляли парком, сиділи у затишних кав’ярнях, ходили вздовж каналу. А одного дня Габріель взяв свій мотоцикл, який до того був у ремонті, та відвіз дівчину на Кошту-Нову, невеличкий напівострівець біля Авейру зі смугастими будиночками різних кольорів. Там вони посмакували тістечками “Червоний оксамит” у місцевій кондитерській, а потім пішли на мінігольф, стилізований під “Піратів Карибського моря”. Вечір видався тоді теплим і вони вирішили роззутися і походити узбережжям по прохолодному піску. Габріель крадькома поглядав на свою подругу, в яку закохався ще з першого дня знайомства і якій боявся розповісти про свої почуття та втратити від цього її прихильність та дружбу.