Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

5. Сліди локомоційних навичок особи.

Над розробкою цих проблем у криміналістиці працює багато вчених і практичних працівників. Результати цих досліджень дають змогу говорити про певні успіхи в галузі вивчення слідів людини в структурі події злочину. Нині вчені-криміналісти розробили ряд оригінальних методик для дослідження слідів запаху, невидимих слідів рук і ніг. Є певні успіхи в розробці методик встановлення особи за ознаками зовнішності. Цікавими є розробки в галузі дослідження слідів мікрооб’єктів, слідів звукової мови і голосу особи, слідів пам’яті особи, слідів динамічних властивостей особи тощо.

У зв’язку з вищезазначеним слід звернути увагу на два моменти, які утворюють своєрідне професійне тло криміналістичної теорії особистості. Перший момент: сучасний етап розвитку науки характеризується певними новими явищами, які свідчать про зміну відносин загальнотеоретичних і спеціальних наук з криміналістикою. При цьому поряд з тенденцією чіткого виокремлення певних галузей спеціальних знань про людину в певні розділи криміналістичної науки, наприклад, криміналістична гомеоскопія — криміналістична габітологія, криміналістична дактилоскопія, криміналістична генотипоскопія, сліди зубів людини і шкірного покриву голови, сліди мікрооб’єктів і запаху, сліди звукової мови і голосу людини, сліди пам’яті людини (ідеальні відображення), сліди динамічних властивостей (ознак людини), тобто з тенденцією, яка простежується протягом тривалого періоду розвитку криміналістичних знань у минулому, в останні десятиліття має місце протилежний процес — виокремлення в криміналістиці напрямів дослідження людини не тільки у вигляді базових світоглядних і методологічних принципів, а і як власної самостійної криміналістичної теорії.

Це значною мірою ускладнює проблему методології взаємодії криміналістики і спеціальних наук, особливо наук соціальних, психологічних, біологічних і гуманітарних взагалі. Тому криміналістичне вчення про особистість — приклад такого роду, адже воно будується як інтегрована синтетична теорія, за своєю суттю криміналістичного характеру, але, безумовно, з обов’язковим залученням філософських, соціологічних, психологічних і біологічних знань.

Другий момент: криміналістична теорія особистості як один з основних розділів криміналістики, для створення якого на сучасному рівні розвитку науки необхідне залучення великого обсягу різногалузевих даних і знань (філософія, соціологія, біологія, психологія, біоніка, кібернетика, нейробіоніка, медицина, психіатрія, право тощо), сама є складною, багатокомпонентною, багатоплановою теорією, де окремі складові відрізняються одна від одної і потребують різних методів дослідження, різних за своїм походженням понять і концептуальних структур, не завжди цілком когерентних.

З огляду на це слід особливо наголосити, що в реальності теорія пізнання базується на надзвичайно різносторонніх джерелах, які потрібно використовувати при криміналістичних дослідженнях. Це положення стосується і ставлення до криміналістичної теорії особистості. Саме цей напрям криміналістичних досліджень повинен стати одним із комплексних на стику різних галузей науки, що може дати нові результати в розширенні меж одержання об’єктивної інформації про особу обвинуваченого й інших учасників кримінального процесу.

Можна вважати, що аналіз цієї криміналістичної теорії є актуальним не тільки з точки зору характерних сучасних проблем, а і як напрям дослідження, який разом з тим зумовлений самою логікою внутрішнього розвитку криміналістики. З огляду на це потрібно зазначити такі два аспекти. По-перше, всебічний загальнонауковий підхід у цій галузі знань про людину і злочин започаткували ряд відомих зарубіжних учених: Ч. Дарвін, К. Фохт, Л. Бюхнер, Я. Мелешот, О. Кант, Г. Спенсер, Ч. Ломброзо, К. Жамен, Г. Гросс, І. Монгерштерн, A. Арюс, Г. Буссе, А. Генце, а також вітчизняні дослідники: О. Баєв, B. Бахін, В. Вандишев, Ф. Глазирін, В. Гончаренко, Г. Грамович, Г. Грановський, Ю. Грошевий, А. Дулов, О. Закатов, Г. Зуйков, І. Козаченко, В. Коновалова, В. Корноухов, Ю. Корухов, Н. Клименко, І. Крилов, В. Лисиченко, В. Лукашевич, Г. Матусовський, М. Порубов, І. Постика, О. Ратінов, М. Салтевський, В. Сегай, В. Снєтков та інші.

По-друге, це гносеологічний аспект. Відомо, що однією з основних особливостей сучасної криміналістики є комплексний, багатосторонній підхід до досліджуваних явищ.

Оскільки формування криміналістичної теорії вивчення особистості є потребою внутрішнього розвитку самої криміналістики, разом з тим вона може бути створена тільки як теорія, що охоплює різнобічні знання про природу конкретного індивіда, насамперед дані соціальних, психофізіологічних, фізичних, медичних досліджень, біоніки, нейробіоніки, біології і психіатрії.

3.2.2. Сучасні напрями використання нових методів і спеціальних знань для встановлення відомостей про особу обвинуваченого

Сучасний стан злочинності потребує розробки і впровадження в усі галузі нашого життя новітніх досягнень науки і техніки, сучасних методів та технічних засобів роботи з криміналістичною інформацією.

З метою успішної боротьби зі злочинністю, а також для здійснення радикальних виховних і профілактичних заходів сучасна криміналістика мусить ширше й активніше використовувати методи, які розроблені іншими науками, зокрема психологією, фізіологією, кібернетикою, біонікою, нейрокібернетикою, теорією ігор та прийняття рішень тощо.

Підвищити ефективність криміналістичних досліджень можна за допомогою методик сучасної соціології і диференційної психофізіології, одорології і кінології, діагностики і прогностики, лінгвістики й акустики, метрології і антропології, генетики і біохімії, психофізики і нейробіоніки, біокібернетики та інженерної психології, соціоніки і біоінформатики, віртуально-реальних та інформаційних технологій, а також засобів комп’ютерної техніки для швидкої обробки досліджуваної інформації.

У цьому підрозділі зроблено науковий огляд сучасних досягнень і надбань у галузі кримінально-процесуального права, криміналістики, судової психології, кібернетики, біології, психології, нейробіоніки й інших з метою визначення пріоритетних напрямів експериментальних досліджень використання окремих видів методів, науково-технічних засобів та інформаційних технологій для встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого. Потрібно зазначити, що далеко не всі проблеми і новітні напрями тут розглянуто, тому що ця галузь знань характеризується комплексністю, численністю і багатоплановістю досліджень. Увагу сконцентровано лише на найбільш вагомих і значущих результатах досліджень, оригінальних наукових працях і пріоритетних напрямах досліджень. Слід особливо підкреслити, що всесвітньо відомі, пріоритетні напрями наукових досліджень, які стосуються актуальних проблем людини і є відправними, базовими, були розпочаті і доведені до логічного завершення саме в Україні. Розглянемо їх детальніше в ретроспективному аспекті. Особливо важливе значення мають результати фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук, які здійснено в Україні за останні 50 років.

Активний розвиток досліджень у Національній академії наук України з багатофакторного і багатокритеріального математичного програмування і системного аналізу розпочався ще наприкінці 50-х — на початку 60-х років ХХ ст., коли в обчислювальному центрі АН УРСР і ряді інших наукових відомств нашої країни інтенсивно велися роботи зі створення нових ЕОМ та їх математичного і програмного забезпечення. Саме в цей період у Києві під керівництвом академіка В. Глушкова працював ряд наукових семінарів, які були відправним етапом для здійснення досліджень з теорії оптимізації, моделювання, програмування, аналізу й автоматизації проектування складних об’єктів. Напевно, В. Глушков був одним з перших вчених-кібернетиків, які звернули увагу на необхідність розвитку методів системного аналізу, застосування яких