Очерет - Історії Дикої Півночі, Очерет

 - Вершники! - крикнув він. - Четверо. Їдуть до нас.

 - Повертаються, - полегшено зітхнула Аніта.

 - Живі, - додала Хеленіта.

 - Всі живі, слава Творцю, - приєдналась до них Лейсі.

 - Ходімо, швидше! - Діана, притримуючи спідницю, першою збігла по сходах та поспішила до воріт.

 - Ну хоч хтось тепер мені допоможе ці грьобані дошки латати, - Дік встав і обтрусив руки. - Гей, Одноногий Джо, йдеш зустрічати старих?

 - А не пішов би ти, рудий, - пробурмотів Рейф, але тихо, щоб мати не почула. Та все ж, допомагаючи собі ціпком, також попрямував до брами.

Четверо вершників неквапливо наближались до ранчо.

 - Не думав, що колись скажу так про це місце, - розслаблено промовив Сальф’янір, - але як приємно бути нарешті вдома!

 - Розумію тебе, друже, - згідно кивнув головою Вільям. - Там, де я жив після відставки, я ніколи не почувався як вдома. А тут…

 - Ви помітили? - запитав Мелф. - Вся наша родина знову в зборі.

 - Еге ж, - ошкірився Келдар. - Ох і п’янка нині буде!

 - Кому що болить, - посміхнувся Уілкінс-старший. - Але маєш рацію - нам є що святкувати. Ми всі живі, ми разом… І ми перемогли.