Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

Ключ. Камера. Вʼячеслав. Втеча. Що буде далі? Не важливо! Головне, втекти з цього клятого будинку.

​Хлопець загарчав та зробив телевізор гучніше. Закинув ноги на крісло та підклав подушок під спину. «Відпочивай, - подумала Діана, очікуючи повернення Поліни, - а потім не жалійся». Всміхнулась сама собі, зосередившись на підлозі.

​Аж раптом, смикнулась від того, що в неї полетів зімʼятий папірець. Підняла голову та побачила Поліну, що виглядала з-за кутка. Махнула головою, запрошуючи до себе. «Нарешті!» - промайнуло в голові, від чого волосся стало дибки. Не вірилось, що план почав діяти. Стільки очікування! Стільки переживань! «Ще трохи, коханий» - звернулась в думках до Макара.

​Вимкнувши пилосмок, позіхнула та відійшла за куток, де її чекала Поліна. Дівчина винувато глянула на Діану з-під лоба та розвела руки.

​- Я відімкнула сейф, - підійшла ближче та прошепотіла у вухо, - але він пустий. Батько взяв ключ з собою, - відчула як подруга затремтіла, - Ді, він відчуває, що ми щось замислили.

​- Що нам робити? – запитала Діана, округливши очі від страху, - вони вбʼють когось з моїх друзів, - помовчала, відкриваючи рота, - вони вб’ють Макара.

​Притиснула долоню до рота, відчуваючи сльози. Вона хотіла кричати. Вона хотіла впасти на підлогу та бити по ній руками та ногами. Вона хотіла кинутись на Вʼячеслава, стиснувши пальці на його шиї. Не відпускати, поки він не впаде замертво.

​Зробила крок назад та вмить побачила білі плями, що стали витанцьовувати в очах. Ще декілька секунд та свідомість покине дівчину. Лише темрява може допомогти. Забути. Зникнути. Померти?

​Поліна схопила Діану та підвела до стіни. Прошепотіла щось заспокійливе, хоча вона чула все наче була далеко від будинку. Поглянула на подругу розгублено та засмучено всміхнулась.

​- Продовжуй, - кинула Поліна, - а я пошукаю ключ в кімнаті. Можливо батько його забув покласти назад? Чи переклав? Не хочу втрачати надію, поки його немає вдома. Впораєшся? – уважно поглянула в очі, - В будь-якому випадку не можна просто сісти та плакати. Це не допоможе нашому питанню.

​Діана махнула головою, погоджуючись. Наче зомбі, встала на ноги та пішла до пилосмока. Увімкнула його та продовжила прибирання. «Макар, коханий, - думала та шаленіла від страху, - невже ми бачимось востаннє? Невже я все своє життя проведу з цим монстром?». Сльози потекли з очей, а дівчина машинально йорзала металевою ручкою перед собою. 

​Несподівано, почула як у дворі засигналила машина. Сироти виступили по шкірі. Віктор завжди суворо дотримуватися правил, що сам й організував для всіх жителів будинку. Сигналити на території було заборонено. Навіть доньці це було заборонено.

​Такий сигнал міг бути лише в тому випадку, коли Віктор привозив клієнтів на банкет. «Але сьогодні субота! - вимкнувши пилосмок та кинулась до дверей, - вечеря має бути лише завтра!».

​У дворі стояв автомобіль інспектора. Розкішний, величезний позашляховик чорного кольору. Віктор вийшов з машини та ввічливо відчинив двері пасажира. Звідти виліз заступник міністра, якого Діана одразу впізнала. В голові запаморочилось, дихання збилось. «Банкет перенесли на сьогодні!» - промайнула страшна думка.

​Водночас підійшов Вʼячеслав та відштовхнув дівчину в сторону. Заглянув у вікно та голосно засміявся. Задоволено хмикнув та підійшов до дверей. Глянув в дзеркало та швидко причесав волосся рукою, випрямив спину. Відчинив двері та вийшов на вулицю.

​Діана побачила, як хлопець підходить до Віктора та вітається з вельмишановними клієнтами. Вони щось обговорюють та сміються. Відчула, як на неї впав невидимий туман. Звуки зникли, лише пульсація крові в скронях. Сильніше й сильніше. Дихати стало важко. Відійшла на декілька кроків назад та підперла стіл.

​- Що мені робити? – запитала вголос, торкнувшись кулаками грудей, - що мені робити?

​За прибирання не згадала. Кинулась на кухню до мийки. Омила обличчя холодною водою, приводячи себе до тями. Звук води заспокоював, але не давав жодного рішення. Несподівано двері відчинились, до будинку увійшов Віктор. Побачив Діану та всміхнувся.

​- Де Поліна? – запитав офіційним тоном, - мені потрібно погодити з вами наші дії.

​- Я тут, - почули голос дівчини зверху, - прибирала в кімнатах. Що сталось?

​- Я вирішив, що банкет буде сьогодні, - замовк, уважно глянувши на Діану, - прибирання скасовується. Ми будемо в альтанці. Сьогодні вино та мʼясо з овочами на грилі, - підняв руку, показуючи на вікна, - погода чудова, тепла. Треба не втрачати нагоди.

​- Все ясно, - Поліна звернула увагу на бліду Діану та вирішила взяти ініціативу на себе, - смажити мʼясо будеш сам чи дзвонити Сальвадору?

​- Я вже попередив Сальвадора, не переймайся, - Віктор погладив бороду, - доню, з тебе вино та фрукти. Будемо разом розважати клієнтів, - потім перевів погляд на Діану, - а ти дочекайся Слави. Він має вибрати гостя. Допоможеш з миттям та підготовкою, - задумався та всміхнувся, - у вас буде дві години. Нам потрібна достатня кількість рібай та ті-боун. Під вино піде неймовірно легко. Запамʼятала? Без твоєї допомоги хлопець не впорається, треба буде попрацювати з ребрами, - пильно глянув в очі, - Через дві години винесеш мʼясо на золотій таці, - рушив в сторону вітальні та кинув через плече, - та вдягни щось пристойне, будь ласка.