Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

Практично за весь тиждень Діана жодним словом не перекинулась з Вʼячеславом. Хлопець заварював каву та зникав в проваллі на увесь день. Не сумувала за ним, лише відчувала полегшення. Або ж ліки повністю покинулиорганізм дівчини, що хоч якось тримали її поряд з людожером.

​Жодних емоцій та тепла. Лише огида та ненависть. Чого не можна було сказати про Макара. Щоночі приходила до друзів в підвал. Приносила їжу. Розповідала про себе та слухала про їх життя. Сидячи поряд з коханим не відпускала його руки.

​Діана бачила в очах хлопця вогонь. Він дійсно кохав її. Він весь час просив пробачення. Він проклинав себе за ті часи, коли вигадав собі уявні образи та жив ними, наче в тумані. Хотіла вірити, хотіла все забути. Обійняти, торкнутись його вуст та забути про все на світі. Про біль, страх та тривогу. Лише вона та він. Назавжди.

​Розповіла друзям про план та потребу чекати слушного моменту, коли Віктор вирушить у справах. Арсеній довго не міг заспокоїтись, дізнавшись, що Поліна має допомогти. Вважав, що план не має сенсу, оскільки донька інспектора може в будь-який момент видати їх або вже давно видала. Варто їм вийти, як Віктор зʼявиться за найближчим кутом та почне сміятись, аплодуючи та погладжуючи бороду.

​- В тебе є інші ідеї? – питала, розводячи руки в сторони, - кажи, не бійся.

​- Я не боюсь, - бурмотів у відповідь, - візьми клятий ключ та принеси сюди. Будемо битись з Віктором, якщо потрібно. Я згоден придушити його власними руками, - стискав пальці в кулаки, - можливо, знаєш, де в будинку зберігають зброю?

​- Звичайно! – театрально всміхнулась, - на кухні, в банці з печивом. Де ще вона може бути? – насупившись, звела руки на грудях, - я можу вільно пересуватисьбудинком, але це моя камера. Вона трохи більша вашої.

​Впевненість у своєму плані почала зникати з кожним днем. Інспектор щоденно займався спортом та робочими питаннями не виходячи з власної кімнаті. З будинку ні ногою, на роботу не їздив. Лише спускався на кухню, випити кави та поснідати. Від обіду відмовлявся, а вечерю просив доньку занести до кімнати.

​- Я не можу зайти та взяти ключ, - клялась Поліна, коли Діана майже погодилась на ідею Арсенія, - не розумію чому батько став відлюдником. Таке враження, що він відчуває небезпеку, - насупившись розводить руки в сторони, - хоча знаючи його, він дійсно може відчувати таке.

​Прокинувшись в суботу Діана не могла знайти собі місце. Її трясло та кидало в жар. Накривала паніка від думки, що хтось з гостей потрапить на банкет. Була впевнена, що Вʼячеслав вибере саме Макара. Аби показати їй своє місце.

​Вийшовши на кухню, побачила хлопця, що скривив вуста в посмішці. Рушила до кавоварки та взяла чашу. Рука тряслась, розливаючи напій в чашку. Заплющила очі та спробувала зосередитись. «Не все пропало, - завірила себе, - ще цілий день попереду».

​Аж раптом побачила ніж та майже вхопила його. Перед очами промайнуло перелякане обличчя людожера, що намагається ковтнути останній раз повітря. Він падає на підлогу, розмазуючи руками кров. За мить завмирає.

​Схаменулась та кинула погляд на хлопця. Він втратив інтерес до неї та роздивлявся сад. «Я не зможу зробити цього, - промайнуло в голові, - а якщо й зроблю, що зміниться?»

​- Привіт! – несподівано вигукнула Поліна, що тихо спустилась сходами, - Як ваші справи?

​- Добре, - відповіла Діана, підскочивши на місці та ледь втримавши чашку в руках, - сьогодні генеральне прибирання. В нас багато роботи, - поглянула на Вʼячеслава, - з твоєю допомогою ми зможемо зробити все набагато швидше.

​- Обійдетесь без мене, - кинув, навіть не глянувши на Діану, - в мене є своя робота.

​Поставив порожню чашку на стіл та кинув «Помий!». Обійшов стіл та скочив на диван, увімкнувши телевізор.

​Поліна поглянула на плиту та зітхнула, зрозумівши, що сніданку немає. Вона полюбляла овочеві варіації Діани, але промовчала. Відкрила холодильник та почала копирсатись в ньому. Підійшла до дівчини, легенько торкнулась руки. Поглянула у вічі та ніжно всміхнулась, підтримуючи.

​Паніка, що окутала Діану, трохи відступила. «Хоч хтось в цьому клятому будинку мене розуміє» - промайнуло в голові. Важко зітхнула та заплющила очі. Їсти не хотіла та й змусити себе не могла. Думки шалено свистіли в голові, наче кулі, небезпечно вдаряючись в скроні. Відчула біль, що став розходитись тілом. Повільно та впевнено. Безнадія торкнулась спини, провівши по шкірі своїми довгими пазурами. Відчула холодок.

​- Мої вітання, - почули голос Віктора, від чого Діана знову напружила все тіло, - не забудьте про прибирання. – налив кави та зробив ковток, - я маю їхати, але скоро повернусь, - поглянув на дівчину, прищуривши очі, - сподіваюсь, все буде на вищому рівні!

​- Так, - невпевнено буркнула у відповідь, не розуміючи довгого погляду інспектора, - як завжди. Поліно, починаємо? – звернулась до подруги, що жувала тост з шинкою та сиром.

​Віктор був вдягнений в розкішний костюм та білу сорочку. Певно збирався на ділову зустріч, оскільки навіть зачіска була доведена до ладу. Поставив чашку на стіл, вдихнув повними грудьми та рушив до вхідних дверей.

​Діана кинула погляд на Поліну, коротко махнувши головою в сторону сходів, що вели на другий поверх. Сама підійшла до шафи з інвентарем для прибирання, витягла пилосмок та увімкнула в розетку.

​Подруга, допивши каву та зʼївши бутерброд, кинула погляд на хлопця та всміхнулась. Заспівала тихо пісню та рушила на другий поверх. Діана затамувала подих, розуміючи, що шанс якого вони чекали вже настав.