Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Бурштин 📚 - Українською

Василь Тибель - Бурштин

428
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Бурштин" автора Василь Тибель. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги / Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 78
Перейти на сторінку:
що не відбулась

– Тобі, дівчино, повезло неймовірно. Просто диво: куля пройшла шкіру і м’яз, не зачепивши жодної важливої судини. Так буває раз на тисячу, може, на мільйон випадків. Я, наприклад, за всі роки бачу таке вперше. Можна рану замазати зеленкою, вколоти антибіотик і бігти грати у футбол. Навіть не казатиму тобі, що б було, якби на кілька міліметрів убік… Із днем народження, Катерино! Можеш записати сьогодні як свято, а в церкві поставити свічку…

Рудоволоса фельдшерка поправила окуляри й випросталася, закінчивши оглядати поранення. Тоді вмокнула пінцетом ватний тампон в сипучий антисептик і глибоко запхала в рану. Катерина скрикнула від болю.

– Нічого, потерпи. За пару днів затягнеться. Але все ж таки я б радила потім зробити рентген. Завезла б тебе в район… але бачиш, що робиться? Дороги перекриті, телефони не працюють, навіть деякі мобільні глушать.

– Дякую, Савелівно, у тебе руки цілющі. Ти часом не бачила мою Танюшку?

– Здається, бачила, коли їхала до медпункту. Вона до твоєї куми бігла.

– Ох, Савелівно, відпусти мене, благаю! Та сука вже раз підставила мою дитину. Мало, що вона стервою виявилася, так ще й стукачка.– Катерина прожогом схопилася з кушетки.

– Бач, яка шворна. Полежи-но ще, це ж тобі не шпичка під ніготь. Навіть якщо куля пройшла так вдало, рана все одно дасть себе знати.

– Якщо не піду, дитина в небезпеці!

– Яка небезпека, то ж твоя кума? – Фельдшерка неквапливо готувала бинти для перев’язки.

– Вона співпрацює із тими, з Києва. Минулого разу здала мене й Танюшку тому балухатому менту, що такого горя в селі наробив.

– Кажуть, хлопці його в баюрі втопили разом із Додіковим джипом.

– Але мені все одно неспокійно, та й маю дещо сказати тій суці. Уявляєте: я благала її сховати мене разом із дитиною, а вона ментам подзвонила! – Катерина стиснула кулаки, згадавши кабінет «слідчого» й рипучий диван.

– Тоді ходімо вдвох! Яка з тебе зараз розмовниця, вітром хилить. У мене до неї теж є питання. Пам’ятаєш Семена Климовича, з яким ми вже багато років? Щось він до неї почав учащати. А тут поки ніби тихо. Люся, наша санітарка, пригляне за Володьком. Бідний хлопчина й досі не отямився… Люсю, подивишся за хлопцем?

– Будь певна, Савелівно! – визирнула з сусідньої кімнати кругловида молода жіночка.

Фельдшерка міцно перев’язала рану на плечі в Катерини, а ліву руку зафіксувала до грудей бинтом.

– Так рука буде в спокої й рана швидше загоїться. Власне, чого тобі йти, я сама поговорю із Людмилою, заберу твою Таню й приведу сюди. А надвечір, якщо схочеш, підеш додому. Уколи я тобі зроблю, а ранком на перев’язку сама прийдеш!

– Ні, я маю їй в очі поглянути – вона знає чому.

– У тебе ж тільки одна рука працює!

– Я й однією впораюся.

– Ну, ходімо, якщо так! А щоб розмова гарно вдалася, у мене тут ще спирту трохи залишилося. Для медичних цілей. Може, по краплі?

– Давай, Савелівно!

Фельдшерка дістала мензурки, плеснула з великої колби в кожну на денце. Жінки цокнулись і махом випили. Савелівна тільки видихнула, Катерина ж ахнула й почала хапати повітря.

– Він що, нерозведений? – ледве вимовила вона нарешті.

– А хто ж його розводить? Якщо треба – візьми он там, в ящику, шматок хліба з салом. А мені не треба, я звикла. То що – ходімо?

Жінки встали й, сповнені рішучості, вийшли з медпункту.

Коли ж дісталися хати Людмили, на них наче чекали. Розчахнуті навстіж ковані залізні ворота. На подвір’ї стоїть гнітюча тиша – ні тобі собачого гавкоту, навіть курей не видно.

– Господарі вдома? – вигукнула фельдшерка ще здаля. Ніхто не відповів. Катерина помітила, що й хатні двері не зачинені й порипують від протягу. Жінки ще дорогою вирішили не виказувати своїх намірів, а застати Людмилу зненацька. Жіноча помста підкрадається поволі, але іноді стає дуже жорстокою. Тож, зайшовши у двір, Катерина покликала куму:

– Людо, де ти? Чи не у вас моя Тетянка?

Тихо, тільки порипування дверей.

– Певне, чує за собою гріх, тому й принишкла. Під стіл сховалася, чи що?

– Може, на город вийшла, бачиш – двері не зачинені? Погукай дочку, якщо обізветься, то й Людмилу знайдемо,– запропонувала руда фельдшерка.

– Таню, доцю, де ти? Це ж я, твоя мама!..

Десь біля сараю позаду садиби загуркотів мотоцикл і вихопився на дорогу.

– Певне, кум у справах поїхав. То й краще. У таких справах чоловіки зайві.

Вони рішуче піднялися на ґанок і ступили до хати.

– Ой Боже!..– несамовито скрикнула Катерина, ледве відкривши двері до прихожої, стрімко розвернулася й вискочила на ґанок, мало не збивши фельдшерку з ніг.– Там, там…– Вона хапала повітря, не в змозі вимовити жодного слова.

Фельдшерка зробила крок у кімнату й одразу ж послизнулася. Окуляри з неї злетіли й дзенькнули об підлогу. Через короткозорість Савелівна не могла розгледіти, що тут діється. Двоє людей лежали одне на одному посеред кімнати, а навкруги була розлита якась червона рідина. Вона нахилилася й почала шукати окуляри. Торкнулася липкої підлоги та тільки тоді зрозуміла: це кров.

– Господи праведний! – Вона осідлала ніс вимазаними в крові окулярами із тріснутими скельцями й оглянула вбитих.

– Схоже, мені тут робити вже нічого…

Навіть їй стало зле – обидва тіла були ще теплими. Обережно, щоб знову не послизнутися, Савелівна повернулася на ґанок. По хаті, наче не в собі, металася Катерина, зазираючи у всі кути.

– Таню, дочечко, відгукнися! Де ж ти, дитинко моя, де?

Ось коли Савелівна пожалкувала, що не прихопила з собою трохи спирту, бо нещодавно прийнятий досередини вивітрився вщент.

– Катю, заспокойся, немає там твоєї дочки! – гукнула жінка у відчинені двері.– Це зробив якийсь різник-професіонал. Твої куми не мучилися, все відбулося миттєво. Але вбивця був тут буквально кілька хвилин тому, бо навіть кров не встигла згорнутися. Чи не він мотоцикл поцупив? Нумо, дівчино, візьми себе в руки. Давай спокійно оглянемо хату!

Вони взялися за руки, як малі діти, і повернулися в хату. Коли ж дійшли до спальні, Катерина розридалася вголос: на кріслі біля ліжка лежало пальтечко її дочки, а на підлозі валялася дитяча туфелька.

– Господи, вона тут була, він і її вбив! – Жінка заломила руки, жагучий біль ударив у плече, і вона знепритомніла. Савелівна ледве встигла її підхопити. Швидко відшукала в сумці, з якою не розлучалася, нашатир, ткнула під ніс Катерині відкорковану пляшечку. Потім поклала жінку на ліжко й відчинила вікно.

– Тільки цього бракувало! – вимовила фельдшерка,

1 ... 57 58 59 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурштин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурштин"