КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

      - І я маю отак залишити всі ці неподобства? – Заскиглила Ольга Петрівна.

     До подальших перемовин вчительки та директриси Фрося не прислухалася. З неї було досить. Вона, звичайно знала, що не дуже розумна. Але щоб отак…. Дівчина подивилася на блідого Ярослава, який із жалем спостерігав за нею. Це було обурливо. Погляди презирства Фрося б витримала, але відвертих жалощів…

     Дівчина відвернулася до вікна. І саме цієї миті, над школою пролетів великий транспортний літак. Останнім часом вони доволі часто літали отак: прямо понад будинками.

    Але в цю мить Фрося відчула нестерпний жах. Можливо, причиною того було її минуле – гвинтокрили гуділи, також створювали тінь, але вони були дещо іншими. А цей літак…. Він гудів та відкидав величезну чорну тінь, закриваючи своїм корпусом небо та Сонце. Наче… Наче величезний Дракон, що прилетів спалити все дощенту.

      В голові переляканої дівчини промайнули дивні картини. Ось Дракон відкриває величезну пащу, і все навколо - включаючи людей та дерева, - перетворюється на грудки чорного попелу, який пахне смаженою людською плоттю. Ось Дракон заходить на приземлення, видаючи звук, який викликає божевілля.

    За Драконом, на величезних джипах, приїжджають органи НКВД – народні комітети з впровадження демократії. Співробітники НКВД тягнуть непокірних до автомобілів, навіть не зачитуючи невдахам їхні права.

      Фрося заверещала та впала на коліна, схопивши голову холодними долонями. Обличчя у Ярослава витягнулося, і за мить він теж рухнув на коліна. Поруч.

    - Не верещи так. Або, вони точно викинуть тебе зі школи, - його голос звучав заспокійливо, але Фросі й досі хотілося верещати. – Спокійно. Дихай глибоко, - сказав Ярослав. Дівчині зовсім не хотілося дихати глибоко. Їй хотілося верещати та підірвати цю дурну школу.

    Тоді Ярослав поклав свої руки дівчині на плечі. Вірніше на руки, трохи вище ліктя і трохи нижче плеча. Хлопець повільно водив своїми руками  по руках дівчини, заспокоюючи її. Фросі стало трохи легше, але страх і досі викликав сильне серцебиття, а на чолі виступив геть невчасний піт.

       – Отак… добре, - вів далі Ярослав. – Тепер подивись на мене і перерахуй родимки на моєму обличчі.

      - Але ж… Дракон, - стала скиглити Фрося, а руки хлопця сильніше натиснули на її шкіру.

      - Ти передивилася фільмів. Драконів не існує!

      - Існує! Вони існують! Вони підпалюють усе, що хочуть. А мама та татко…. Вони їх забрали.

      - Ніхто нікого не забрав. – Здається, Ярославу хотілося дати копняка цій дурепі, але він стримався  й далі вів дуже-дуже стримано, м’яко та обережно. – Зараз ти заспокоїшся. І ми зателефонуємо твоїм батькам. Вони тут, поруч із тобою: живі та здорові. – Він нахилився та зазирнув дівчині в очі.

     Фрося відчула себе маленькою дитинкою, яку стомлений тато намагається заспокоїти та переконати, що Бабай – то всього лише вигадка. Вона так вжилася у роль дитини, що раптом притиснулась до грудей переляканого Ярослава, наче лише там могла знайти притулок та захист.

      Хлопець оторопів, а почуття незручності збільшилося після того, як Марина Петрівна та Ольга Петрівна вийшли з директорського кабінету.

     - Що це ви робите?!!! – Заверещала вчителька української.

     - Ви порушили статтю третю Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - заявив з підлоги Ярослав. – Принижуючи гідність Чупринки, ви завдали їй непоправних страждань.

    - От бачиш? І я маю це терпіти! – Обурилася Ольга Петрівна.

     В класі вчителька пояснила, що обидва учні пообіцяли поводитися розумніше. Учні промовчали. Якщо вчительці вже хочеться брехати – має право. Ярослав сидів задумливий, а от Фросі від одного спомину про свою поведінку ставало соромно. Це ж треба! Наплела про якихось драконів, які наснилися вночі. Та й ще з незнайомим хлопцем ледь не обнімалася! Порівняно із її витівкою, вчорашній поцілунок Алана виглядав дитячою забавкою. Щоб того Алана чорти забрали!

      На перерві Єва довго розповідала Фросі, що та поводиться вкрай нерозумно.

     - Я ж тобі казала, не сперечатися із вчителями, - мовила Єва та проводила своїм золотаво-зеленим поглядом Власту Скриню, яка вийшла з класу. – Вони звикли вважати нас дітьми. Ти їх не переспориш. Тож, і починати не треба лише наживеш…, - повз близнючок пройшов Ярослав, який теж вийшов з класу, - нещастя. Тобто, неприємностей.

      - Ти дуже обережна, - пробурмотіла Фрося. Вона знову відчула себе маленькою дитинкою, на яку свариться мама. Дівчина навіть чітко уявляла, як сидить перед кубикам із буквами на запилюженій підлозі, а мама сварить її, за те, що облила вчительку-Дракона водою, замість того щоб вчитися читати. О, ні! Знову Дракони! Та що ж це за день сьогодні такий! Може, кінь від карети її таки вдарив ратицею? І Фрося померла, а на тому світі потрапила у Чистилище? А чим ще могла бути школа? Альтернативою поставало лише  Пекло. Тож, дівчина відігнала від себе похмурі думки.

       - І куди це Скриня із Микитенко пропали? Може, вже женихаються? – Почулися смішки десь позаду. Фрося побачила, що Єва ледь помітно піджала губи та занурилася у підручник. Для решти спостерігачів це був звичайна поведінка ботанихи-зануди. Але десь Фрося таке вже бачила. Схоже, її сестричка-близнючка любить ховати свої почуття.