КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       Пролунав дзвінок, і до класу увійшли Власта, двері перед якою відчинив Ярослав! “Так і знала, що Ольга Петрівна – брехуха”, - промайнуло в голові у Фросі. Клас ахнув. Але за учнями увійшла молода вчителька, тож всі замовкли.

      Здогадайтеся, яким був наступний урок? Саме так – історії. Вчителька була молода, ще не відполірована шкільними правилами, тож була відкрита до діалогу. Звали її – Ольга Павлівна. Одягнула на себе Ольга Павлівна недорогий сірий костюм, із рожевою майкою. Марина Петрівна вже зробила зауваження у вчительській, щодо яскравого кольору майки. Ольга Павлівна мовчки проковтнула образу. Вона не хотіла з перших ж днів сперечатися із старшими колегами.

      Зараз, зазираючи до переляканих очей учнів, Ольга Павлівна раділа, що стала вчителькою. Історія – дуже важливий предмет, але його не дуже люблять, переважно через вчительок. Вона, юна Ольга, такої дурості не зробить. Її учні полюблять історію та не будуть жахатися від того, що замість “08 липня 1709 року” сказали: “09 липня 1709 року”.

     Вчителька відкрила класний журнал та відмітила хворих. Потім вона оглянула клас і, із здивуванням помітила, що темноволоса Чупринка тягне руку.

     - Так…, - Ольга Павлівна крадькома зазирнула до журналу, бо імена вона ще пам’ятала погано, - Єфросинія?

     - Вибачте, що запитую не за темою уроку. Але… Але це правда, що українці у шістнадцятому-сімнадцятому столітті продавали своїх дітей представникам Кримського Ханства для перепродажу до Стамбулу? Для того, щоб діти знайшли кращу долю?

       Клас загудів. Дехто навіть підтримав теорію вчительки української мови, що Чупринка – збожеволіла.

        - Дійсно, є така теорія, - сказала вчителька  історії. – Зокрема, її підтримує американець Чарльз Кінґ. Але ж ти розумієш, Єфросиніє, що це притягнуто за вуха. Жодна мати не продасть свою дитину.

       В цьому Фрося сумнівалася. Дівчина знахабніла і запитала наступне:

      - А як Ви вважаєте, чи був в України шанс стати незалежною на початку двадцятого століття? – Фрося вже знала, що незалежність Україна здобула аж у 1991-му році. Це було жахливо! Адже, якби вона не стала фліртувати із братами Шевченко, то Україна б розвивалася, як вільна країна, і не було б багатьох смертей.

      - Важко сказати, - обережно відповіла Ольга Павлівна. – З того, що ми вчимо, шансів не було. Але хто зна. Може, якійсь яскравий політичний діяч загинув у Першій світовій?

       - А це правда, що кельти жили на території України?

       Клас розреготався. Вчителька задумалася.

       - Була така теорія, що у перші століття нашої ери кельти жили на території України. Навіть кажуть, що на території сучасного Києва. Але серйозні вчені спростовують таку теорію.

       - Тобто, - затримала дихання дівчина, - Ви заперечуєте, що саме кельтські поховання  знаходяться біля Йорданського озера у Києві? Там, де вчора знайшли жінку із обручем на голові. А обруч, між іншим, має конюшину, з чотирьох листків

        Вчителька розгубилася.

       - Чупринко, про що ти говориш? В Києві вже давно не проводили археологічних розкопок. До речі, якщо ти вже ставиш запитання, то можливо відповіси мені, - і вона поставила запитання з домашнього завдання.

       Фрося була у шоці. Вона не лише правильно відповіла, але й отримала найвищу оцінку. Це вже було за межами добра та зла. Вигадані історії про Драконів ще можна було якось пояснити, але знання історії часового виміру, про який дізналася лише вчора… Вона таки точно померла і відбуває покарання.

      Здається, у шоці перебувала не лише Фрося, але й сестра-близнючка, весь клас і навіть Ольга Павлівна. Вчителька похвалила дівчину за тягу до знань, але трохи невпевнено. Ніби теж боялася, що їй все це наснилося.

      Судячи з всього, Ярослав - був ізгоєм. Мабуть, хлопцеві його становище геть не подобалося, бо він був сумний, заклопотаний та ще й кусав, час від часу, свою нижню губу. Можливо, Фрося помилялася, але в неї була така сама звичка, коли вона нервувала. З іншого боку, чому б і не відчинити двері перед дівчиною, чи піднести їй відро із водою? В її школі, прибиранням займалися прибиральниці. Але Фрося була певна, що хлопці б радо принесли відро із водою, заради посмішки прекрасної панни.

      Уроки тягнулися занадто довго та нудно. Фрося вважала, що їхня вчителька геометрії – нудна дурепа! Вчителька у справжньому вимірі не лише доводила теорему, але й розповідала навіщо ця дурна теорема потрібна. Тут же ж, учні записували доведення теореми, але, судячи з сонних очей, змісту не розуміли.

     Фрося поглянула на Єву. Сестра ледь не засипала. Тоді Фрося поглянула на Ярослава. Той, здається, про геометрію навіть і не думав. Він втупився порожнім поглядом у вікно, а потім зламав олівець. Природно, що цього ніхто у класі не помітив. Учні або спали, або крадькома заглядали у свої смартфони.

      Вийшовши зі школи, Фрося відчула, що дуже-дуже-дуже радіє свіжому повітрю. Хоча воно було не таке свіже, як у її часовому вимірі (не кажучи вже про часи Короля Данила, чи Кримського Ханства), воно бадьорило. На небі з’явилися хмарки і стало холодати.

      Раптом, Фрося відчула запах пролісків. Це вже було занадто! Дівчина повернула голову і справді побачила його. Алан - чи може Алан Михайлович? – стояв у кінці шкільної будівлі, нетерпляче вишукуючи когось у натовпі школярів.