Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ой лишенько, куди ти зібралася? Чи ти здуріла, дитино, — баба Ліда схопила Вероніку за рукав пальта.
— Лідіє Степанівно, відпустіть. Мені треба туди, доки нас ніхто не помітив.
— Як то не помітив! У Антона скрізь камери понатикувані. Ти що, хочеш у тюрму? Ви з Тетянкою мені за дочок, не хочу, щоб із кимось із вас сталося лихо.
— Отож…
— Що ще за «отож»?
— Таня в біді, Лідіє Степанівно! — скрикнула Вероніка.
Баба Ліда здригнулася і відпустила жінку.
— Я відчуваю це, — уже тихіше додала Вероніка. — Нам треба дізнатися, куди поїхала Таня, і негайно.
Лідія Степанівна все ще спантеличено мовчала.
— Я знаю, ви хвилюєтеся, але зараз єдине, чим ви можете допомогти, — це змусити Мирослава оголосити Тетяну й Софію в розшук.
— Я вже намагалася, — видихнула старенька, — він каже, що людину не шукатимуть, доки не минуло три дні від зникнення.
— Лідіє Степанівно, історія вашого життя доводить, що ви переборете все.
— Про що ти? — Лідія Степанівна на крок відступила, наче Вероніка хотіла на неї напасти.
— Я все про вас знаю. Хоч через бабу Тоню ви втратили своє маля, але все життя не переставали любити її дитину. Це свідчить про добре і щире серце.
— Ох, Вероніко… — Лідія Степанівна витерла вологі очі.
— І Таня вас любить, повірте. Просто вона заплуталася, а тепер із нею щось сталося. У дитинстві Таня була моєю єдиною подругою. Якби не її доброта й підтримка, я б, напевне, виросла зовсім іншою людиною. Зараз у моєму житті багато що незрозуміло, але одне я знаю точно: мушу допомогти Тетяні.
— Добре, — кивнула старенька, — роби як знаєш, а я поспішу до Мирослава.
Вероніка всміхнулася, провела бабусю поглядом і зайшла в дім Антона та Софії Доль.
Розділ 40
Тетяна Доля дивилася на спрямоване в її бік дуло пістолета і не йняла віри власним очам. Усвідомлення того, що вона власноруч добровільно й охоче віддала небезпечній людині ключі від автомобіля та ще й усілася поруч пасажиром, холодним вужем заповзало під одяг, залишаючи на шкірі слизький слід.
«Чому? За що?» — у Тані було чимало питань, але поставити їх озброєній людині вона не наважувалася.
Жінка здригнулася, коли Софія першою порушила тишу в салоні автомобіля:
— Тобі страшно?
— Що? — затинаючись, перепитала Тетяна.
— Що ти зараз відчуваєш? Переляк? Відчай? Може, безсилля?
— Я не розумію, для чого це все?
— О, це дуже довга історія. Історія про те, як ваше сімейство калічило й мордувало мене всі ці роки. І я не збираюся з тобою нею ділитися…
«Неймовірно!» — Таня не змогла стримати зойку, коли думка блискавкою сяйнула у свідомості.
— Це ти…? Ти вбила маму.
— Я нарешті вчинила справедливо й покарала цю відьму. Треба було давно встромити їй ножа в серце, дарма я стільки зволікала.
Таня притулила обидві долоні до рота. Їй здавалося, що весь кисень трансформувався у вуглекислий газ.
— То ти мене обманула, — задихаючись, мовила жінка, — і ніякої сварки з Антоном не було.
— А я і не говорила про сварку. Антон мене образив. Ні, не образив, бо всі його образи я терпіла стільки років. Він мене зрадив, за що й дістав по заслузі.
Тетяна заплющила очі. У голові паморочилося, перед очима застрибали білі мушки.
— Ти везеш мене світ за очі, щоб убити? Чому не зробила цього раніше?
— О, я рада, що ти запитала, — оживилася Софія. — Розумієш, я бачила в житті стільки несправедливості. І одного дня вирішила, що тих, хто чинить несправедливо, слід карати. Випалювати їх вогнем, щоб і сліду не лишалося на цьому світі.
— О Боже. Тіло матері теж ти підпалила?..
— Ха, це було нескладно. Трохи облити тіло етиловим спиртом, замінити свічку в головах на спеціальну, зі спецефектами, так би мовити.
Таня відчула, що тремтить усім тілом. Вона вчепилася в ремінь безпеки, наче він міг урятувати від кулі.
— От ми й приїхали, — буденно мовила Софія, — тут ти й зустрінеш свою смерть.
Тетяна поглянула на невеличкий цегляний будинок, що визирнув із-за насадження. У дитинстві батько кілька
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання крапля, Галина Цікіна», після закриття браузера.