Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

Ірада розгублено окинула поглядом натовп схиленої в поклоні аристократії та трьох Правителів, які чекали її в центрі приміщення біля трьох химерних статуй — давнього символу материнської планети. У високі вікна Зоряної зали зазирали вечірні промені обох сонць, щедро розсипаючись жмутками світла по блискучій підлозі, вигадливо прикрашеним стінам, стелі, натовпу та трьох Правителях, які сьогодні були вбрані у офіційні кольори міст. Ірада спіймала себе на тому, що бачити цих чоловіків одягнутими трохи дивно, а ще, що ці три короновані особи виглядають неймовірно ефектно. Дівчина мимоволі замилувалася найкращими чоловіками людства і раптом зрозуміла, що не бачить причин їм відмовляти. Що всі її страхи, то не страх щось втратити, а страх отримати занадто багато. Десь всередині ворушилися ще якісь сумніви, але дівчина впевнено їх відмела й ступила на зустріч майбутнім чоловікам.

Коли  Ірада підійшла, Камалакша обійшов її та став за спиною дівчини, поклавши долоні на її плечі, а Муруган та Дхавал розступилися, відкривши Великого декхаї. Ірада невдоволено скривилася. Мохеджо удав, що не помітив невдоволення, що проскочило обличчям Іради та урочисто вклонився всім чотирьом молодим людям. Тим часом Муруган та Дхавал стали поряд з дівчиною обличчям до Мохеджо та акуратно взяли її за руки. Великий декхаї окинув задоволеним поглядом Іраду та Правителів й акуратно зняв з однієї зі статуй сіру сфероподібну частину. Ірада здивовано кліпнула, бо завжди вважала, що ці статуї монолітні. У приміщені раптом запанувала ідеальна тиша, така неймовірна, що дівчині здалося вона чує, як сонячне світло стікає по стінах.

Великий декхаї неспішно провів рукою і сіра сфера розкрилася, демонструючи поглядам всіх присутніх корону з соранойсі — каменями привезеними з материнської планети. Залою пронісся синхронний шанобливий видих. А Ірада відчула, як від погляду на цю прикрасу її серце пропустило удар. Вона мріяла колись отримати хоч піщинку соранойсі для своєї творчості, адже вони мали неймовірні властивості та вплив на інші матеріали та живі організми, але до сьогодні не бачила жодного з них наживо. Вони були прекрасні…

Корона являла собою ажурне переплетіння чорного та білого металу, між якими виблискували вогниками червоні, найчистіші з коли-небудь бачені Ірадою, дорогоцінні камені. Вони вражали і одночасно викликали якесь почуття тривоги. Особливо коли Мохеджо підняв корону і в променях світла у каменях заграли золоті спалахи, немов у кожному з них живе окреме сонце. Інше, чуже, далеке. Прекрасне й грізне одночасно.

— Предки продемонстрували свій вибір, — урочисто оголосив Великий декхаї й натовпом хвилею пронісся здивований шепіт. — Підійдіть, великі Правителі, віддайте шану мудрому вибору предків.

Правителі зробили кілька кроків вперед, через що дівчина разом з ними опинилася у плямі яскравого світла просто перед Мохеджо. Чоловіки схилили голови, а їх корони, потрапивши у сонячні плями, що проходили крізь соранойсі, раптом заграли неймовірними кольорами. Сіро-чорна корона  Муругана запалахкотіла багрянцем, синя у Дхавала — розсипала фіолетові відтінки, біла у Каламакші — замерехтіла всіма відтінками зелені. Ірада зачудовано роздивлялася шалену гру світла, яка поступово почала формувати навколо їх чотирьох фігур веселкове сяяння. Губами Мохеджо проскочила ледь помітна схвальна посмішка.

— Схили голову і ти, обраниця корони Рані, — мовив Великий декхаї владно поглянувши в очі дівчини.

Ірада зітхнула й опустила голову, дозволивши їй надіти корону з червоними каменями.