Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

— Щ-що ти робиш? — затнувшись, видихнула я. Звичайно ж, я розуміла що, але...

— А ти не здогадуєшся? — ніби повторюючи мої думки, усміхнувся Діма і через секунду опинився біля мене.

Від ніяковості я підняла коліна, ховаючи в них обличчя. Злякано поглинаючи сторонні звуки. Так безглуздо. Інфантильно, особливо після всього, що між нами було. Мовчки я дозволила Дімі посунути і сісти позаду мене. Розплющила очі. Довгі чоловічі ноги обхопили мої стегна, а сильні руки огорнули, притискаючи спиною до широких, гарячих грудей. Від відчуттів я подумки замуркотіла задоволеною кішкою. Це було поза моїми силами. Так приємно і захоплююче. Ніби ковток животворної води в спекотний день. Всі попередні хвилювання стали неважливими. Я відкинула голову на гарячі груди і відчула, як Діма й сам тремтів. Він теж змерз? Але тут не так вже й зимно, щоб ось так... Чи він відчуває щось подібне?

— Зігрілася? — крізь шум води почула запитання. — Чи ще холодно?

— Мгу, — вичавила неоднозначно, не бажаючи повертатися з ейфорії до сумної реальності. Поки була така можливість, хотілося якомога більше насолодитися його міцними обіймами, жаром такого бажаного тіла. Просто його присутністю. Адже знала, що скоро це все закінчиться.

Але в Діми були свої плани. Він різким рухом розвернув мене до себе і, посадивши собі на стегна, накрив мої губи своїми. Глухий стогін обурення потонув у його роті, і я перестала борсатися. Думки гарячково кидалися, крутили мені голову своєю нестримністю в спробі знову повернути мене до розсудливості, але марно. І замість того, щоб відштовхнути Діму, я лише безпорадно дряпала його плечі, оглушуючи саму себе гучними стогонами від того, як люто у мені орудував його язик. Як він з легкістю вибивав з легень останні залишки повітря. Я вигиналася і знову линула до його рук. Рук, які зминали моє палаюче від такої близькості тіло.

Ні, мені не може таке подобатися! Це все омана! Адже завтра про це пошкодую. Потрібно зупинитися, поки не пізно. Я не хочу Діму. Але його губи, що пожирали мої стогони, доводили протилежне.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно