Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

нові лінії, які будуть прокладені згодом, перейдуть врешті-решт на нову тягу. Маю на увазі канатну. Старим компаніям, які ведуть справу неохайно, продовжуючи користуватися застарілим обладнанням, доведеться перебудовуватися на новий лад. Вони будуть змушені замінити своє обладнання на нове, що відповідає сучасним вимогам, а для цього потрібні будуть мільйони і мільйони. Якщо ви цікавилися цим питанням, то знаєте, ймовірно, в якому стані перебувають конки Північної та Західної сторін.

— Знаю, в огидному, — підтвердив Мак-Кенті.

— Саме так, — виразно наголосив Френк. — І мушу вам сказати, що за таких застарілих методів їм доведеться попітніти, коли вони почнуть перебудовуватися, ой як доведеться, повірте мені. Я недарма цікавився цим питанням. Два-три мільйони доларів — гроші чималі, а віднайти таку суму їм буде нелегко... Значно важче, мабуть, ніж декому з нас, якщо припустити, звісно, що нам захочеться зайнятися цією справою.

— Так, зрозуміло, якщо припустити... — розмова явно зацікавила Мак-Кенті. — Але яким чином ви думаєте долучитися до цієї справи? Власники міських залізниць, наскільки я знаю, не бажають розлучатися зі своїми акціями.

— Не важливо, — сказав Ковпервуд. — Ми можемо це зробити, якщо захочемо, потім я поясню вам — як. А наразі попрошу вас про одну послугу. Як гадаєте, можна було б якимось чином передати в моє розпорядження один із цих тунелів, про які ми з вами сьогодні згадували? А ще краще — обидва. Як вважаєте, можна таке влаштувати?

— Так, імовірно, можна, — відповідав Мак-Кенті, дивуючись. — Але до чого тут тунелі? Вони ж ні на що не годяться. Нещодавно йшла навіть мова про те, щоб їх підірвати. Поліція стверджує, що вони стали прихистком для безхатьків.

— Тим не менше, дивіться, щоб хтось іший не заволодів цими тунелями. Не здумайте здавати їх в оренду, — наполегливо і рішуче промовив Ковпервуд. — Я зараз викладу свій план. Треба прибрати до рук, і якнайшвидше, всі міські залізниці на Північній і Західній сторонах, — шляхом продовження старих концесій чи з отриманням нових — байдуже. Тоді ви побачите, до чого тут тунелі.

Френк замовк і запитально подивився на Мак-Кенті — чи розгадав той, куди він хилить, але цього разу проник­ливість Мак-Кенті зрадила його.

— Та-ак... У вас дуже скромні апетити, нічого не скажеш, — відгукнувся він весело. — Однак я все не можу втямити, до чого тут тунелі. Це не означає, звісно, що я не спробую роздобути їх для вас, якщо вони вам так уже потрібні.

— Ось що, пане Мак-Кенті, — задумливо зауважив Ковпервуд. — Ви будете постійним партнером у всіх моїх підприємствах, якщо допоможете мені. Всі наші конки в тому вигляді, в якому вони зараз існують, через вісім, найпізніше через дев’ять років, можна буде здати на брухт. Ви бачите, що робить уже зараз «Південна компанія»? Коли ж справа дійде до «Західної» та «Північної», їм це, мабуть, буде не під силу. Вони не отримують таких прибутків, як «Південна», а крім цього, на їхньому шляху ще й стоять ці мости, що створюють значні перешкоди для канатної дороги. Для переходу на нову тягу насамперед доведеться перебудувати мости, позаяк старі не витримають додаткового навантаження, і тоді відразу виникне питання — а чиїм коштом? Міста?

— Може, й так. Залежно від того, хто буде про це просити, — люб’язно посміхаючись, відповів Мак-Кенті.

— Нехай і так, — погодився Френк. — Однак і річковий транспорт із кожним днем стає все більшою і більшою перешкодою для вуличного руху. Доводиться чекати по десять, а то й по п’ятнадцять хвилин, поки не пройдуть усі ці пароплави та баржі. Зараз у Чикаґо п’ятсот тисяч жителів. А скільки буде 1890 року? А 1900-го? А що ви скажете, коли населення міста зросте до восьмисот тисяч або навіть до мільйона?

— Ви, безумовно, маєте слушнісь, — відгукнувся Мак-Кенті. — З транспортом нам буде непереливки.

— Безперечно. Врахуйте також, що канатна дорога, крім основної лінії, буде обслуговувати ще й гілки, і біля мостів будуть накопичуватися не окремі вагони, а цілі потяги з причепами, переповнені людьми. Навряд чи це правильно — змушувати канатний потяг чекати від десяти до п’ятнадцяти хвилин, поки річкою пройдуть кораблі. Мабуть, пасажири не захочуть з цим довго миритися, га? Як гадаєте?

— Та вже без скандалів не обійдеться, — погодився Мак-Кенті.

— Так. І що ж з цього випливає? — спитав Ковпервуд. — Можливо, ви розраховуєте на те, що вуличний рух раптово зменшиться? Або річка висохне?

Мак-Кенті мовчки дивився на співбесідника. За мить обличчя його збадьорилося.

— Так, так, розумію, — сказав він примружившись. — Ось навіщо знадобилися вам тунелі. Але ж вони в жахливому стані, чи можна їх використовувати?

— Реконструкція їх буде коштувати менше, ніж прокладка нових.

— Імовірно, ви маєте рацію, — відповів Мак-Кенті. — А якщо їх перебудувати, це буде саме те, що треба, — в його голосі зазвучало торжество, майже радість. — Але ви ж знаєте — тунелі належать місту. І кожен із них обійшовся йому в мільйон доларів.

— Так, я знаю, — сказав господар. — Тепер ви розумієте, чому я веду цю розмову?

— Як не збагнути! — посміхнувся Мак-Кенті. — Чудова думка, пане Ковпервуд, чудова! Захоплений і схиляюся перед вами. Отже, кажете, що я можу бути вам корисний?

— Понад усе, — сказав Френк, посміхнувшись на похвалу Мак-Кенті, — будемо вважати вирішеним, що місто в жодному разі і ні за жодних умов не віддасть нікому цих тунелів, поки ми не владнаємо справу з конкою.

— Це вирішено.

— Потім ми з вами домовимося, що в подальшому ви не будете особливо допомагати «Північній» і «Західній компаніям», якщо вони захочуть отримати дозвіл муніципалітету на прокладку нових ліній. Я сам хочу взяти концесію на продовження ліній і прокладку гілок.

— Оформлюйте ваші проекти, — сказав Мак-Кенті, — й усе буде зроблено. Я вже працював із вами і знаю, що ви вмієте тримати слово.

— Дякую вам, — сказав Ковпервуд чуттєво. — Знаю, як важливо тримати своє слово. Отже, я займуся конкою і подивлюся, що тут можна зробити. Мені ще незрозуміло, скільки людей треба буде залучити до цієї справи й яка форма організації виявиться найзручнішою. Але в будь-якому разі, ваші інтереси будуть враховані, й я нічого не робитиму без вашого відома та згоди.

— Чудово, — Мак-Кенті