Ганна Юрген - Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген

заселяли племена з зовсім іншими звичаями і побутом. Тут індійці жили в селах, вирощували деякі польові культури, — насамперед маїс, квасолю і гарбузи. Заліза вони зовсім не знали, землю обробляли кам'яними мотиками і сапками з дерева та кості. Польові роботи вважалися справою жінок; чоловіки займалися полюванням і рибальством.

У вирощуванні польових культур окремі племена, особливо ірокези, досягли великих успіхів. Ірокези являли собою союз п'яти племен, які жили на південному узбережжі озера Онтаріо, на заході сучасного штату Нью-Йорк. Коли восени 1779 року генерал Саллівен разом з своїм каральним батальйоном ступив на індійську землю, його вразили розміри полів. Він запевняв, що солдати спалили 40 тисяч центнерів маїсу на пню і вирубали у фруктових садах сливові дерева, багатьом з яких було щонайменше по 50 років.

Житла цих лісових індійців були досить різноманітні. Ірокези будували довгі будинки з пологими дахами та фронтоном; тому-то і називали вони свій рід просто Довга Хата, інші племена — ленапи, наприклад, — жили у вігвамах, маленьких куполоподібних хатинах, схожих на бджолині вулики, вкритих березовою корою. У великих ірокезьких хатах. жили звичайно разом члени одного роду, здебільшого сестри з чоловіками та дітьми. (В ірокезів переважав матріархат). А у вігвамах мешкала тільки одна сім'я, що складалася з одного подружжя та їх дітей. Таких шкіряних наметів, як у індійців прерій, тут не було. Не було й розкішних головних уборів. Чоловіки носили на голові лише по кілька пер. Тільки кетаби, одне з племен сіу, вбиралися на свята в головні убори з орлиних пер, і взагалі вони різко відрізнялись од ірокезів звичаями та побутом.

Коней лісові племена використовували лише як в'ючних тварин, а не для їзди верхи. Виняток становили хворі, які неспроможні були йти пішки. Немало подорожували індійці й водою. Тому-то вони оселилися на берегах річок і струмків. Легенькі, як пір'їна, човни з березової кори, — найкращий винахід жителів лісу, — пропливали навіть по маленьких річечках.

Із мовного скарбу цих індійців до нас дійшли такі слова, як, наприклад, томагавк, мокасини і вампум. Томагавком називалася спочатку важка дерев'яна палиця, а потім, з приходом європейців, гудзонський колун, своєрідна сокира з довгим, на три чверті метра, топорищем.

Взуттям були мокасини. Вони складалися здебільшого з суцільного куска шкури, виробленої так, що вона, наче закритий пантофель, щільно облягала ногу. Замість штанів індійці носили дві шкіряні панчохи — легінги, які сягали по самі стегна і застібалися на поясі. Пізніше під впливом європейців індійці почали носити короткі штани, сорочки і куртки.

Вожді сіл підтримували зв'язок при допомозі так званого письма в малюнках, які видряпували на березовій корі. В особливо важливих випадках посилали гінців з вампумом — поясом із перлин. Такі пояси складалися з маленьких одшліфованих черепашечок-трубочок, просвердлених на кінцях і ниткою скріплених щільненько одна біля одної. Білі і чорні перлини чергувалися, утворюючи певний рисунок. Кожний такий рисунок становив собою окреме речення. Той, хто одержував такий пояс, міг читати його, як ми читаємо книжку. На такі лісостепові племена, що займалися вирощуванням маїсу, і натрапляли на початку XVII століття європейці, завойовуючи Північну Америку.

Дві нації прагнули захопити континент: французи, які закріпилися на берегах річки Св. Лаврентія в Канаді, і англійці, що проникали в глиб країни з берегів Атлантичного океану на південь і північ від сучасного Нью-Йорка.

Перевага білих у зброї і людях поставила індійців у безвихідне становище, вони змушені були відступати. Атлантичні племена подалися через Аллеганські гори на територію між Огайо та озером Ері. З часом тут виникло змішане плем'я з колишніх племен ірокезів, шоні, ленапів, вейєндотів, оттава. Ці племена дедалі більше вступали в родинні зв'язки. Кінець кінцем з'явилися цілі села, в яких жили всього тільки дві або три групи з різною мовою.

Індійські племена, витіснені в долину Огайо, добре знали і розрізняли своїх ворогів. Вони знали, що французи — це зовсім інша нація, ніж англійці, яких називали червоними мундирами (англійські солдати носили червоні мундири).

Вирізняли індійці і ще одну групу європейців — прикордонників, яких вони називали Довгими Ножами, бо ті носили на поясі довгі кинджали. Прикордонники були передовим загоном завойовників.

Ці грубі, жорстокі люди будували свої рублені хати у глухій місцевості, вирубували довкола ліси, вирощували трохи маїсу і жили з полювання.

Як тільки наступна хвиля переселенців наближалася до них, прикордонники забиралися ще глибше в глушину і там засновували нові селища. Прикордонники вважали, що індійці це тільки «зайва наволоч», яку безкарно дозволялося знищувати. Жахливі, криваві злодіяння почали ці люди, а індійці, обороняючись, відплачували їм тим же. Правда, перевага завжди лишалася на боці прикордонників, бо вони могли спиратися на укріплені форти, де були військові гарнізони.

Ось таку хаотичну картину становила собою долина Огайо, коли в 1755 році почалася боротьба між французами і англійцями за панування у Північній Америці. Між Огайо і озером Ері жили рештки витіснених білими індійських племен. А на хребтах Аллеганів уже стояли Довгі Ножі, число яких весь час зростало за рахунок нових поселенців, що напирали з низовини та узбережжя. На півночі — на річці Св. Лаврентія в Канаді — були французи. Вони просунулися з своїми укріпленнями аж до озера Ері (Преск Іль) і навіть далі на південь, у долину Огайо (Дю Кесн).

Англійці та французи роками боролися за великий континент.

Зрештою французи зазнали поразки, і вся Північна Америка стала англійською.

Про індійців, яким належала земля, ніхто не дбав. Вони служили обом сторонам як союзники. Ірокези були схильні до англійців, а всі інші племена приєдналися до французів. Лише незначна частина червоношкірих розуміла, що обидві сторони використовують їх і що суперечності серед корінного населення ведуть до їх загибелі.

Анна Юрген