О. Генрі - Вождь червоношкірих (Збірник)

— Я був на виставці, — знову втрутився переповнений оптимізмом мірошник, — але цього хлопця не зустрічав. І на ярмарок я встиг зазирнути — вирвався з виставки техніки…

— Але зараз, — провадив суддя, — яблуко відкриє нам таємницю і мудрість жіночого серця. Візьміть його, міс Гарланд. Вислухайте наші скромні історії кохання, а потім віддайте приз, як вважатимете за потрібне.

Мандрівниця солодко усміхалась. Яблуко лежало в неї на колінах, під плащами і покривалами. Вона знову відкинулась на імпровізованому троні, чарівна і природна. Здавалося, якби не голоси чоловіків і не завивання вітру, уважний слухач почув би тихеньке муркотіння. Хтось підклав у вогонь пару колод. Суддя Менефі ввічливо кивнув у бік мірошника.

— Ви не порадуєте нас першою оповіддю? — запитав він.

Мірошник сидів по-турецькому, через протяги не знімаючи капелюха.

— Ну, значить, я думаю, все трапилося так, — почав він, анітрохи не бентежачись. — Звісно, Редрута ще й як розізлив хлопець, у якого грошей кури не клювали і який намагався відбити у нього дівчину. Ну, Редрут, ясне діло, приходить і запитує в неї, що відбувається. Ну, кому сподобається, коли жевжик із кабріолетами і копальнями упадає за його дівчиною. Ну, він вирішує з нею побалакати. Ну, думаю, Редрут трохи гарячкує і говорить як господар, забуваючи, що заручини — це зерно, але ще не борошно. Ну, Аліса стає дибки і різко відповідає нареченому. Ну, а він…

— Послухайте! — втрутився пасажир, який був незрозуміло ким. — Якщо вам удасться побудувати вітряк на кожному «ну», ви переплюнете Рокфеллера.

Мірошник ласкаво вишкірився.

— Ну, звичайно, я не гід Мопасан, — радісно повідомляє він. — І розказую по-простому, по-американському. Ну, вона каже щось у такому дусі: «Містер Золота Облігація — мій друг, він возить мене на прогулянки і купує квитки до театру, чого ніколи не робив ти. Я що — не можу насолоджуватися життям, поки молода?» «Це пусті балачки, — відповідає Редрут, — або ти даєш цьому жевжику в костюмчику одкоша, або твої капці ніколи не лежатимуть під моїм ліжком».

Такі накази в стилі кондуктора не подіють на дівчину з характером. Б'юсь об заклад, вона його щиро любила. Може, їй просто хотілося, як і всім дівчатам, трохи повеселитися і скуштувати солодкого життя, перш ніж запрягтися в одну упряж із Редрутом і стати хорошою дружиною. Ну, а він ніяк не заспокоїться. Ну, вона повертає перстень, усе як годиться, а Редрут із горя надирається. Так. Ось як воно все вийшло. Щоб мої вітряки зламалися, якщо дівчина не вручила гарбуза багатію у яскравому жилеті через два дні після того, як її друг поїхав із міста. Редрут вантажиться у товарняк і запасається сухарями для подорожі в нікуди… Він не просихає багато років, а потім анвалін і концентрована азотна кислота довершують справу. «Житиму в хижці сам, відпущу бороду і ховатиму гроші у бідончик», — вирішує він.

Ну, а Аліса тримала планку. Не вийшла заміж, навчилася друкувати на машинці, а коли в неї з'явилися перші зморшки, завела кота, який прибігав на «киць-киць-киць». Я занадто вірю в хороших жінок, аби вважати, що вони кидають коханих заради купи грошей, — закінчив мірошник.

— Мені здається, ця історія ча… — сказала юна леді, поворухнувшись на своєму низенькому троні.

— Міс Гарланд! — перебив її суддя Менефі, піднявши руку. — Прошу вас, жодних коментарів! Це було б нечесно щодо інших учасників. Містере… е-е-е… ви не розкажете нам свою версію? — звернувся суддя до парубка, власника Агенції.

— Мій роман, — почав молодий чоловік, сором'язливо ховаючи руки, — розпочнеться так. Вони не сварилися, просто їх розлучила доля. Містер Редрут попрощався з нареченою і пішов у світ шукати щастя і заробляти статок. Він знав, що кохана збереже вірність. Думка, що суперник спокусить таке любляче і віддане серце нікчемним багатством, здавалася йому безглуздою. Маю повідомити вам, що його шлях проліг до Скелястих гір у штаті Вайомінг, де Редрут став золотошукачем. Одного дня, коли він працював, його захопили пірати, які зійшли…

— Стоп! Що за нісенітниця? — не втримався пасажир, який був незрозуміло ким. — Пірати висадилися у Скелястих горах? Може, ви нам підкажете, на чому вони туди припливли?

— Пірати зійшли на землю з потяга, — спокійно пояснив винахідливий оповідач. — Вони на багато місяців ув'язнили юнака в печерах, а потім забрали з собою за сотні миль, у безмежні ліси, на Аляску. Там у містера Редрута закохалася чарівна індіанка, але в його серці не було місця для іншої жінки, крім Аліси. Рік поневірянь дикими хащами — і Редрут повернувся з діамантами…

— Якими діамантами? — майже грубо запитав пасажир, який був незрозуміло ким.

— З тими, які йому в перуанському храмі показав лимар, — нерозбірливо пробурмотів власник Агенції. — Коли Редрут повернувся до рідного міста, мати Аліси зі сльозами на очах привела його до зеленого горбка під вербою. «її серце не витримало твоєї відсутності», — сказала невтішна матінка. «А що трапилося з моїм суперником, Честером Макінтошем?» — запитав містер Редрут, схиливши коліна перед могилою Аліси. «Зрозумівши, що Аліса вибрала тебе, — сказала мати у відповідь, — Честер став день у день хиріти, поки врешті-решт не відкрив меблеву крамницю у Гранд-Репідс. Ми чули, що його затоптав на смерть скажений лось біля містечка Сауз-Бенд в Індіані, де він оселився, щоб забути ненависну цивілізацію. Після таких життєвих перипетій містер Редрут відмовився від людського товариства і став відлюдником, як ми знаємо…» Можливо, моя історія не літературний шедевр, — закінчив парубок з Агенцією, — але головне в ній — те, що наречена залишилася вірною Редруту. Багатство нічого не значило для неї в порівнянні зі щирими почуттями. Я схиляюся перед жінками й обожнюю прекрасну стать занадто сильно, щоб навіть припускати протилежне.

Оповідач замовк, не забувши скосити оком у куток, де влаштувалася леді.

Наступним у черзі охочих позмагатися за яблуко суддя назвав Білдеда Роуза. Етюд візниці був короткий.

— Я не належу до шакалів, ладних покласти на жінку провини за всі нещастя на світі, — сказав він. — Мої