О. Генрі - Вождь червоношкірих (Збірник)

Раптом пролунав його радісний скрик. Друг мірошників стрибнув із темного кутка, тримаючи щось у руці. Це щось виявилося яблуком — великим, червоним, приємним на дотик твердим яблуком ранет. Яблуко лежало в кутку на верхній полиці, загорнуте в газету. Навряд чи це старий Редрут поклав його туди — яблуко було занадто свіжим і апетитним, щоб пролежати на полиці від літа. Понад усякий сумнів, його залишили інші подорожні, які обідали у покинутому будинку.

Данвуді, героїчний учинок якого знову вимагає назвати його ім'я, завертів яблуком перед носами товаришів по нещастю.

— Подивіться, що я знайшов, міс МакФарланд! — верещав він, підставляючи яблуко під світло від коминка, аби плід здавався ще червонішим. Леді всміхнулася незворушно — як завжди незворушно.

— Яке чарівне яблуко! — прошепотіла вона. Суддя Менефі відчув себе розбитим, приниженим, позбавленим звичних привілеїв. Роль другої скрипки дратувала суддю. Чому доля віддала неперевершене яблуко не йому, а цьому крикливому, нахабному, невихованому мірошнику? Суддя б міг перетворити знахідку на театральну виставу, святкову церемонію, підставу для імпровізації, вигадливої дискусії чи комедії — і закріпити таким чином роль світоча у товаристві. А тепер леді дивилася на недотепу Данбоді чи Вудбанді чи як там його з таким захватом, ніби той улаштував бенкет! А мірошник роззирався навсібіч і, наче справжній вітряк, вертівся від тих вітрів, які завжди дмуть від прихильників до предметів їхнього захоплення.

Доки Данвуді носився з яблуком, наче з чарівною лампою Аладдіна, насолоджуюсь любов'ю непостійного натовпу, винахідливий юрист працював над планом повернення власних лаврів.

З найгалантнішою усмішкою на дещо обважнілому обличчі, яке проте досі зберігало витонченість римського профілю, суддя Менефі вийшов уперед і забрав яблуко у Данвуді — ніби для того, щоб його роздивитися. У руках судді плід миттю перетворився на речовий доказ номер один.

— Чудове яблуко, — схвально оцінив його суддя. — Справді, любий містере Данвінді, ви заслуговуєте на звання найкращого постачальника провізії. Але у мене є думка. Цьому яблуку судилося стати символом, емблемою, священним знаком, призом, яким розум і серце красуні винагородять найгіднішого серед нас.

Вдячна аудиторія, за винятком одного суб'єкта, зайшлася оплесками.

— А він молодчага, правда? — сказав пасажир, який був незрозуміло ким, молодому чоловікові з Агенцією.

Єдиним, хто не розділяв загального збудження, виявився мірошник, який усвідомлював, що його знову відтісняють на задню лаву. Йому б ніколи не спало на думку наректи яблуко емблемою. Він збирався, потому як фрукт буде поділено і з'їдено, взятися до наступної розваги — приклеювати до лоба зернятка і називати їх іменами знайомих дівчат. Одне точно носило б ім'я міс МакФарланд. Зернятко, яке б відпало першим… але було вже запізно.

— Яблуко, — вів далі суддя Менефі, звертаючись до присяжних, — займає незаслужено низьке місце у системі сучасних цінностей. Справді, його згадують лише у зв'язку з кулінарією чи торгівлею, тому ми й забуваємо зараховувати його до вишуканих фруктів. Але згадаймо історію давнини! Біблійний, історичний та міфологічний матеріал містить незчисленні свідчення на доказ того, що яблуко було королем фруктів. Ми згадуємо деталь очного яблука, коли хочемо підкреслити виняткову цінність речі. А хіба сам цар Соломон не порівнював доречно сказане слово зі срібним яблуком? Жодне інше дерево, плід чи лоза не використовується так широко у метафорах і порівняннях. Хто не чув про яблука Гесперид — яблука вічної молодості, і хто не бажав би їх скуштувати? Не варто й згадувати про найвизначніший і найжахливіший доказ виняткової важливості яблука у стародавньому світі. Всім відомо, який саме плід став принадою у руках змія і спричинив перше гріхопадіння та вигнання людей із раю…

— Такі яблука, — зауважив мірошник, не відриваючи очей від царського плоду, — на ринку в Чикаго коштують три долари п'ятдесят центів за діжку.

— Наразі моя пропозиція така, — провадив суддя Менефі, нагородивши мірошника поблажливою посмішкою. — З волі не залежних від нас обставин нам доведеться залишитися тут до ранку. В нас достатня кількість дров, щоб підтримувати вогонь у коминку. Залишається лише розважати себе у будь-який доступний спосіб, щоб скоротати час перебування в цьому будинку. Я пропоную вручити яблуко міс Гарланд. Це — не просто фрукт, а, як я казав, нагорода у змаганні, яка символізує велич людської думки. Міс Гарланд із цієї миті не належатиме собі… але тільки на час змагання, звичайно, — він зробив глибокий уклін на старовинний манер. — Вона стане представницею прекрасної статі, втіленням і образом жіночності, серцем і мозком найдосконалішого з Божих творінь. У цій якості вона судитиме нас і ухвалить рішення у такій справі.

Кілька хвилин тому наш друг містер Роуз зробив нам ласку, розповівши цікаву, але незакінчену історію романтичних стосунків у житті попереднього власника цього будинку. Факти, які ми щойно дізналися, видаються мені неораним полем для гіпотез, досліджень людської душі, екзерцицій уяви — коротше кажучи, для створення легенд. Я пропоную скористатися з нагоди. Кожен із нас розповість власне бачення продовження історії відлюдника Редрута і його коханої, починаючи з того моменту, де обірвалася розповідь містера Роуза, — зі сцени прощання біля воріт. Варто взяти до уваги і розглянути можливі варіанти того, що не обов'язково саме юна леді стала причиною Редрутового відлюдництва і ненависті до всього світу. Коли ми закінчимо, міс Гарланд виголосить свій жіночий вирок. Як утілення жіночності вона вирішить, чия версія найкраще і найправдивіше зображає людські поривання і почуття, а також найточніше з жіночої точки зору відтворює характер і вчинки нареченої Редрута. Яблуко отримає той, на чию користь схиляться терези нашої прекрасної Феміди. Якщо ні в кого немає заперечень, першою прозвучить історія містера Дінвідді.

Останнє речення помітно оживило мірошника, який не звик довго сумувати.

— Ви придумали чарівну комбінаційку, суддя, — привітно озвався він. — Ми зараз склепаємо водевіль із коротких оповідок, так? Я працював журналістом у Спрингфілді, й мені частенько траплялося вигадувати новини. Думаю, я впораюсь із завданням на ура.

— Мені здається, це чудова думка, — всміхнулася юна леді. — Нагадує захопливу гру.

Суддя Менефі вийшов наперед і врочисто вручив яблуко міс Гарланд.

— Згадаймо Париса, —