Андраш Беркеші - Списоносці

він, може, і-не викликає в нас симпатії. Бо не забувай, Магдо, що в нашій нещасній країні теж живуть і діють комуністи».

Задзвонив телефон. Коронді взяв трубку.

— Заходьте!

Підполковник прибрав зі столу папери, поклав папку в сейф.

Привели Жолта Райнаї. Його поголили, але обличчя було пом'яте, синці під очима свідчили про безсонні ночі. Райнаї застиг біля дверей, тримаючи перед собою в лівій руці, неначе захисний щит, папери. Праву руку він притис до арештантських штанів.

Коронді зміряв Райнаї довгим поглядом. «Які святенники вони тепер, — думав він. — Але якими мерзотниками бувають, коли мають владу. Який безсоромно безжальний і цілеспрямований вбивця його батько. Та й синок нічим не кращий, хоч цьому злочинцеві й бракує батькової вишколеності. Ще не встиг стати таким закінченим мерзотником, хоч уже кинув свою частку до диявольської справи. Акош Райнаї спокійно описує свої вбивства. Для його сина теж не проблема позбавити людину життя. Бідолашна Вероніка… Її вбивцю ще й досі не покарано. А сталося це давно, десять років тому…»

— Підходьте ближче і сідайте, — рішуче сказав підполковник.

Арештований якось незграбно, невпевнено сів перед столом, поклавши руку на коліно. Коронді помітив, що Райнаї проймає нервовий дрож. Видно, він не чекав, що його викриють. Злочинець розраховував, що тюрма стане для нього схованкою. Нікому й на думку не спаде шукати його там. І от усі розрахунки полетіли шкереберть. Райнаї ще не встиг виробити захисної тактики і рухався навпомацки, як у темряві.

Злочинець сидів, ніби аршин проковтнув, навпроти підполковника. Чекав питань. Нерви його були вкрай напружені. Думки кружляли навколо одного: що вони знають про нього і які в них докази? Райнаї тривожили не так давні справи, як післявоєнні. Відтоді минуло десять років. Дещо уже й застаріло, стало нецікавим, доказати важко. Хоч є один момент, який може дуже погіршити його становище. Та про це, крім батька, ніхто не знає. Можливо, знав про це і дядько Титус, але він, напевно, не сказав. Ага! Ще якось Жолт вибовкнув Марії. Проте вона далеко. З цього боку теж нічого не загрожує.

А інші давні справи?.. Він чув, що під час заколоту багато документів було знищено. Отже, могли бути знищені й свідчення, зроблені проти нього в 1948 році! Тоді все ж таки в чому справа? Як виявили його справжнє прізвище? Невже провалилися резидентури? В такому разі кінець усьому. Докази проти нього будуть незаперечними.

Що може знати про Жолта цей грубий нечема, підполковник-вискочка? Він поводиться так, наче в його руках козирі. А може, в нього і немає козирів, може, це просто блеф. І Райнаї вирішив нізащо не піддаватися. Нехай викладуть карти на стіл. Треба побачити, що в них у руках.

Хвилинну тишу порушив Коронді.

— Якщо у вас є прохання або скарги, можете сказати про них перед тим, як я розпочну допит.

— У мене нема скарг.

— Ваш стан здоров'я?

— Дякую, пане підполковник. Якщо не зважати на незначний грип, я цілком здоровий.

— Пришлю до вас лікаря. Дайте ваші записки. Підготували їх?

— Так, будь ласка, — Райнаї передав папери Коронді.

Підполковник пильно вдивлявся в лице арештованого.

— В цих записках ваші щирі зізнання, так?

— Так. На всі питання я дав правдиві відповіді.

— Отже, тепер ви написали протилежне вашим попереднім свідченням?

— По суті, свідчення такі самі, бо тоді я теж писав правду. Я тільки дещо змінив, інакше висвітлив окремі питання.

— Тоді я можу не втомлювати себе читанням цієї писанини. Брехня залишається брехнею при будь-якому освітленні — фіолетовому чи рожевому.

— Але ж я написав правду.

— Отже, ви вважаєте, що вашу писанину варто читати? Гаразд, я прочитаю. Хоч не вірю в ефект висвітлення.

Коронді взяв папірці і почав читати. Када пильно стежив за арештантом. Райнаї намагався зобразити на обличчі спокій. Погляд його обмацував меблі, ковзнув по сейфу, що стояв у кутку, і зупинився на портреті Леніна.

Коронді швидко прочитав папірці. В куточках його рота затанцювала ледве помітна усмішка. Він уважно подивився у блакитно-сірі очі, що вп'ялися в його лице.

— Немає рації вести й далі таку гру.

Не зводячи очей з Райнаї, підполковник спокійно знову розірвав папери і кинув у кошик.

— Якої мети ви хочете досягти цими по-дитячому наївними викрутасами? Ви мислите зовсім нелогічно. Адже ви повинні були б знати, що вже в 1948 році ми мали в своєму розпорядженні багато даних про вашу діяльність. Вас розшукували по всій країні, причому розшуки провадилися на підставі не туманних здогадів, а незаперечних фактів. Ми знаємо не тільки про ваші давні справи, а й про найостанніші і доведемо вам, Райнаї, що не пускаємо слів на вітер. Факти і дані, які ми маємо, дуже уперті, навіть упертіші за вас. Ваша поведінка свідчить, що ви запеклий ворог. А проти невиправного ворога в нас є тільки одна кара. Яка ваша думка про це?

Жолт Райнаї сидів, тримаючись за стілець і випнувши груди.

— Я, пробачте, не розумію, що ви хочете від мене, не знаю, яке моє зізнання було б вам до вподоби. Я хотів би відповідати на ясніші запитання. Пан підполковник дав мені вказівку написати інформацію про свою діяльність. Важко писати про щось в такому загальному плані, бо невідомо, що саме цікавить вас. Якби запитання були сформульовані ясніше, то була б конкретнішою і відповідь.

— Отже, ви маєте намір боротися? Гаразд, Райнаї, розпочнемо. — Коронді подався вперед і сперся ліктями на стіл. — Перш ніж лікар займеться вашим грипом, я можу допомогти вам. На що скаржитесь? У вас піднімається температура?

Райнаї весь аж заціпенів, відчувши наближення небезпеки, але не розумів, куди гне підполковник.

Коронді нахилився вперед ще більше.

— Вас мучить головний біль?

В кімнаті запала мертва тиша. Очі Райнаї звузились, чоло наморщилося. Поза спиною пройшов холод жаху, Райнаї