Василь Павлович Січевський - Чорний лабіринт. Книга третя

й чекати, поки Патриція сама мене знайде. Тоді не треба нічого пояснювати. Про те, в якому стані моє серце, вона добре знає.

Слідчий поклав руку на два томи справи-формуляра й рівним, трохи навіть байдужим голосом почав:

— Як бачите, пане емісаре, нам про вас дещо відомо.

Тур скоса зиркнув на товсті фоліанти. Неприємно засмоктало під ложечкою. «Що їм відомо? Звідки? А що як беруть на бога?»

— Що вам може бути відомо про життя простої людини, яку лиха доля закинула на чужину ще в молоді роки.

— Навіщо ви так принижуєте себе? — посміхнувся слідчий. — У вас завжди було досить високе становище в ОУН. Ще до війни, в Кракові, коли ви викладали в шпигунській школі, вашу ревність помітили. Сам Бандера настановив вас провідником обласного, а потім і крайового проводу «Галичина». Не без вашої участі під час окупації Львова було винищено цвіт тамтешньої інтелігенції й вчинено багато інших злочинів проти українського народу. Вже тоді ви стали членом центрального проводу. Ще у Львові законтактували, скажемо, більше, заприятелювали з Миколою Лебедем і, коли опинилися в Мюнхені, стали активним його прибічником. Відіграли чималу роль у розколі. Одним із перших Бандера виключив вас із свого проводу, а Лебедь зробив усе необхідне, щоб залишити за вами референтуру крайового зв'язку. Ви і Лебедь, який тримає в руках закордонні зв'язки, фактично диктували, формували політику ОУН. То про яку лиху долю ви тут згадуєте?

Тур довго мовчав. Сидів, важко опустивши голову і втупившись у підлогу. Слідчий зрізав його під самісінький корінь.

— Коли б я був певен, що це врятує мені життя, я б… розказав усе.

— Наш суд зважає на щирість зізнань, — відказав на те майор.

— То прошу, зазначте в протоколі, що я добровільно…

Слідчий кивнув лейтенантові, який вів протокол.

— Зазначте: зізнання добровільне… Це все, що я можу для вас зробити. Які завдання й від кого ви отримали?

— Я мав завдання від проводу, особисто від Миколи Лебедя.

— Більше ніхто вам не давав завдань?

— Були ще прохання…

— Від кого? Які?

— Американці зацікавлені мати вірогідну інформацію, а тому… просили, коли б така знайшлася в підпіллі, передати до їхнього розвідцентру в Мюнхені. Однак нічого такого я не зробив. Це може підтвердити Максим, радист з боївки Лиса, яку мені підпорядкували останньої хвилини.

— Як це розуміти? Ви керівник референтури зв'язків із краєм, готуєте кожну групу агентів і говорите про якесь упорядкування. Хіба ви не знали, що така група готується й має бути закинута на Радянську Україну? Хіба це могло поминути вас?

— Саме так воно й було: мене намагались обминути.

— Чому?

— Бандера готував цю акцію таємно від опозиції. Про золотий запас УПА стало відомо Ленкавському від сотника, котрий невідомо як опинився в еміграції. Вони все те тримали в таємниці. Підготовки групи фактично не було. Зібрали людей, які на той час трапились під рукою. Поставили над ними провідника, одного з недавніх драбантів чолового, й кинули сюди на розшуки золотого запасу… Вони там, у Мюнхені, сидять без грошей. До того ж звідти така операція здасться простою. Бандера на такі авантюри скорий. Як бачите, від вас нічого не приховую.

— Це добре, однак ви не відповіли на моє запитання.

— Яке саме, пане майор?

— Звертайтеся до мене: громадянин слідчий. Так буде краще. А питання моє було про ті завдання, які дав вам Лебедь і ваш шеф по Сі-ай-сі Ейч. Як бачите, нам відомо більше, ніж ви гадаєте. Тож раджу говорити правду й до кінця.

— Що вас цікавить? — похнюпився Тур.

— Я вже сказав: які завдання ви отримали від Лебедя і капітана Ейча?

— Лебедь послав мене із завданням переконати Леміша провести чергову чистку підпілля. До нашого руху прибилося багато випадкових людей. Провід вважає, що саме через них підпілля терпить провал за провалом. Прийнято рішення звільнитися від нестійких елементів, аби зберегти ядро, ідейне ядро організації.

— Це терор, чи не так?

— Терор ми засудили. Це була наша принципова позиція, на якій ми стикнулися з Бандерою. Ми порвали з ним та його проводом і змінили тактику…

— В чому полягає ця зміна?

— За нових умов життя організації ми змушені були вилучити з ідеології націоналізму відверто фашистські концепції. Ми орієнтували наших членів і симпатиків не на зовнішні чинники та їхню допомогу, а на власні сили. Ми взяли курс на демократизацію руху…

— І привезли іструкції про масовий терор? Щось не дуже в'яжеться, — сказав слідчий. — Щоправда, вам до терору не звикати. Вся ОУН тримається на ньому.

— Я не можу перебирати на себе гріхи всієї організації.

— Авжеж Вам і своїх досить… Ну, а які завдання дав вам Ейч?

— Ейч і Лебедь наказали будь-що схилити Леміша, а через нього все підпілля в краї до співпраці з американцями.

— Тобто з американською розвідкою?

— Вважайте, так…

— Виявляється, того, що до нас засилають вишколених у американських розвідшколах агентів із числа націоналістів, уже мало? Хочуть, щоб уся ОУН шпигувала на користь американської розвідки?

— З підготовкою та засиланням агентури багато мороки. Все те коштує чималих грошей… Перед зацікавленими колами західних держав еміграція та, власне, й уся ОУН виступають розрізнено. Кожна група або опозиційна гілка пропонує свої послуги, бо хоче мати від того зиск…

— Прошу, висловлюйтеся точніше. Називайте речі своїми іменами. Що то за такі «зацікавлені кола»? Це розвідки? Які саме?

— Лебедь одним з перших встановив контакти з Новаком. Бандера — з Білем у Франкфурті-на-Майні. Коли політична розвідка відхилила