Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник 📚 - Українською

Генріх Белль - Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник" автора Генріх Белль. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 316
Перейти на сторінку:

Як нам стало відомо з цілком вірогідних слів його колишнього товариша по табору Петра Петровича Богакова, Борис до останньої хвилини не знав, що й думати про те, чого це йому так щастить. Богаков, якому минуло шістдесят шість років, хворий на ревматизм, із так жахливо покрученими пальцями, що його здебільшого доводиться годувати з ложки й навіть підносити йому до губів сигарету, коли він на неї розживеться, після війни вирішив не повертатися до Радянського Союзу. Він відверто признається, що «тисячу разів потім каявся й тисячу разів шкодував, що каявся». Його налякали чутки про долю колишніх полонених на батьківщині, й він найнявся до американців за охоронника, потім став жертвою маккартизму, однак знайшов притулок у англійців, де знов же, надягши перефарбовану в синій колір англійську солдатську форму, служив охоронником. Він так і лишився без підданства, хоч кілька разів подавав заяви про натуралізацію у ФРН. Тепер він живе в інвалідному притулку релігійно-доброчинного характеру, в одній кімнаті з вусатим і бородатим велетнем-українцем на прізвище Біленко, колишнім учителем початкової школи, що не дуже давно поховав дружину й ніяк не може заспокоїтись, раз у раз хлипає й цілі дні просиджує в церкві чи на кладовищі, а решту часу витрачає на розшуки одного харчового продукту, що його, проживши в Німеччині вже двадцять років, мріє хоч раз нарешті побачити «як дешеву простонародну їжу, а не як делікатес»,— солоних огірків. Другий сусід Богакова по кімнаті — такий собі Кіткін, ленінградець, зовсім недолугий і, за його власними словами, хворий на «тугу за батьківщиною»: худорлявий мовчазний чоловік, якому, знов же за його власними словами, «життя немиле в цій чужині». Час від часу між цими трьома спалахують давні незгоди, і тоді Біленко лає Богакова «безбожником», а той його «фашистом», а Кіткін узиває обох «базіками»,— на що Біленко кричить йому «слинявий ліберал», а Богаков —«реакціонер!» Біленко оселився з Богаковим і Кіткіним лише півроку тому, після смерті дружини, і через те його ще називають «новенький». Богаков не хотів говорити про Бориса та життя в таборі при своїх сусідах, тому доводилось дожидатися, поки Біленко вирушить на кладовище, до церкви або «пошукати огірків», а Кіткін — погуляти і, звичайно, «роздобути сигарет». Богаков розмовляє по-німецькому вільно й більш-менш правильно, тільки слово «годящий» уживає надто часто й не завжди до речі. Оскільки руки в нього справді геть покорчені «від отого проклятого нічного вартування, десятки років, у сльоту й мороз, та ще й з гвинтівкою на плечі», авт. разом з Б. довелося трохи поміркувати, чи не можна якось полегшити йому процес куріння. «Що я мушу просити когось прикурити цигарку, це ще, може, й годяще, але щоб за кожною затяжкою... це вже ні, а я таки люблю покурити разів п'ять-шість на день, а коли є що, то й десять». Нарешті авт. (тут він, як виняток, мусить виступити на передній план) спало на думку попросити в коридорної сестри штатив для підвішування пляшок з ін'єкційними розчинами, і з того штатива, шматка дроту та двох прищіпок для білизни, за допомогою сестри (чарівної дівчини, до речі) було споруджено пристрій, що його зраділий Богаков назвав «годящою шибеничкою»: двома прищіпками до штатива прикріпили зігнуту петлею дротину, а третю причепили на рівні Богакового рота, і в неї затисли мундштук. Тепер Богаков міг сам діставати його губами й затягатись, коли «отой фашист-огіркоїд або знудьгований за батьківщиною скиглій із пикою гепеушника» йому припалять сигарету та встромлять у мундштук. Авт. не збирається заперечувати того, що спорудженням «годящої шибенички» він певною мірою здобув прихильність Б. і розв'язав йому язика, а так само й того, що носив йому сигарети (Б. одержує лише скромні кишенькові гроші, 25 марок на місяць), і може урочисто запевнити, що робив так не тільки з егоїстичних міркувань. Але час перейти до богаковського свідчення, записаного тут підряд, без перерв, у протокольній формі, хоч насправді воно час від часу переривалось нападами ядухи та курінням.

«Щоб наше життя там було зовсім годяще, то, звичайно, ні! Але більш-менш, звичайно, годяще. Ну, а щодо Бориса Колтовського, то йому було зовсім, ну так-таки зовсім невтямки, в чому річ, і він мав це за якусь фантастичну щасливу випадковість, що взагалі попав до нашого табору. Якісь здогади, що за всім цим хтось стоїть, у нього, напевне, були, та хто саме, про це він дізнався лише згодом; ну, а здогадуватися, звичайно, він міг. Тоді як ми вважалися гідними лише того, щоб під якнайсуворішою охороною розвалювати чи гасити підпалені бомбами будинки, замощувати вирви на вулицях та лагодити пошкоджені трамвайні колії — а хто зважиться взяти й сховати на собі хоч би цвях, звичайнісінький цвях, бо для в'язня й цвях може бути справжньою цінністю, той, коли попадеться,— а таки бувало, що й попадалися,— міг відразу прощатися з білим світом,— тим часом цього хлопця, що й гадки не мав, у чому річ, щоранку забирав добродушний німець-конвоїр і відводив до того вельми годящого квітникарства. Там він лишався цілий день, а згодом, бувало, й до півночі, робив легку роботу і навіть — про це знав тільки я й, відколи дізнався, так тремтів за цього годящого хлопця, наче за рідного сина,— навіть мав дівчину, любку! Це в нас будило як не підозри, то заздрість — звичайна річ серед полонених, хоч воно й не дуже годяще. Пригадую, ще коли я ходив до школи у Вітебську, зразу після революції, то в нашому класі був один хлопець, його до школи кіньми привозили — таксі, та й годі. Отаким і Борис нам здавався. Згодом, як він став приносити нам хліб, навіть масло, іноді газети і весь час новини про війну, а то й одежу, такі шикарні речі, що тільки капіталістові могли належати, до нього ставитись почали трохи краще, але все-таки Віктор Генріхович, що присвоїв собі звання нашого комісара, не хотів повірити, ніби все оте щастя припало Борисові випадково: у випадок, мовляв, вірить тільки буржуазія, такі погляди суперечать законам історичного розвитку. Найстрашніше було те, що він не помилявся і, кінець кінцем, вивідав усе. Як вивідав, цього, либонь, сам бог не знає. Але, в кожному разі, через сім місяців він уже знав: Борис іще в сорок першому році, бувши у батька в Берліні, познайомився з батьковим приятелем, паном (тут Богаков назвав прізвище,

1 ... 56 57 58 ... 316
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"