Зінаїда Валентинівна Луценко - Свята Марійка

– ЩО?! Наволоч проклята! Намовила проти батька дитину?! – кричав Іван до Марійки, а сам вхопив доньку за руку й скажено шарпонув, аж відлетіла вона до стіни й вдарилася головою. Плакати не мала часу, навпочіпки полізла Наталка до дверей, але батько знову кинувся за нею, вхопив за лікоть і хотів затулити рукою рота. Наталка знавісніло закричала:

– Пусти!!! Пусти, приду-у-урок!!! – і вкусила батька за пальці, ногою вдарила по коліні. А як Іван відпустив – знову метнулась до дверей.

Батько її перейняв…

Тоді Наталка кинулася до вікна й почала щосили стукати долонями у скло: може, вона тоді й наважилася була б, і навіть розбила б тоді руками шибку! Але ж за вікном лютувала зима, у хату б налетів мороз, а на підвіконнях росли бегонії і кали, і ніжно-фіолетовим цвіли фіалки, вони б замерзли.

Іван з Марійкою бились далі. Уже в стіни летіли із буфета стакани й тарілки, Іван голосно гупав кулаками у стіну, пускав із перекривленого у люті рота слину, оскаженіло лупив ногами по дверях або бив ними жінку…

Наталка плакала й ридала дуже голосно: вона хотіла перекричати батька з матір’ю, але вони не чули; ніхто не бачив, дорослим не до того…

А тоді сталося чудо – у двері загупало!

– Мовчати! Всім мовчати! Бо!.. – пригрозив Іван, швидко хлюпнув холодною водою собі в обличчя, витерся рушником і сам пішов відчиняти.

І поки Іван мирно говорив на вулиці із сусідом, Марійка стояла серед хати навколішки, розпелехана, негарна й жалілася своїм дітям на їх батька, голосно схлипувала й показувала на руках потворні синці; й гадючкою збігала їй у кутиках припухлих вуст червона кров, а із розбитого носа текла тягуча юшка.

А що ж могли вони, малі, вдіяти – Наталка й її ще недорослий, але вже навіки заляканий брат? Їм було дуже шкода своєї матері.

Іван за кілька хвилин повернувся до хати й знову продовжив бійку…

Баби добре знали про таке життя в родині своїх дітей, але Рузя ще й досі іноді терпіла подібне від чоловіка, а Зойка – на щастя, вдова, своє давно відмучила, а в доччине не лізла. Костя когось пограбував і, неначе на курорті, вкотре вже сидів у тюрмі.

Якоїсь ночі Зойці приснилося, що її онуки тонуть у болоті, цілу ту ніч не могла вона заснути і аж перед світанком пішла навідатись.

Коли Зойка натиснула на дзвінок, Іван був упитий горілкою і озвірілий уже до такого стану, що не боявся нікого в світі, він поставив бутель горілки у кухні на столі і доливався чаркою кожен раз, як тільки чув, що йому в голові розвиднювалося. Це сама Марійка напередодні зробила самогонний пристрій і вигнала домашньої доброї горілки – для здоров’я.

Іван вийшов на стук і відкрив, Зойка увійшла до хати, побачила побиту дочку і заплаканих онуків, не розгледіла зятевої озвірілості й почала йому, як уміла, дорікати. Іван такого стерпіти не зміг та й кинувся до тещі з кулаками. У цей час Марійка таки змогла вискочити із хати і втекти.

Поки очамрілий від самогонки Іван зогледівся, куди ж поділася його жінка, Марійки вже й духу не було.

Дісталося ж тоді від нього тещі! Іван штурхонув Зойку кулаком у око, як бив завжди її дочку, а як Зойка впала навзнак, вхопився руками за довгі коси, добре трусонув і ще раз із силою кинув нею об землю. Аж потім побіг наздоганяти жінку…

Була зима, кінець січня, у присмерках ще висіла їдка паморозь, а Іван вибравсь за двері в самих трусах і босий.

З дверей Іван побачив, що Марійку він уже не здожене, безсило загарчав, швидко повернувся назад до хати; побачив Зойку на підлозі, зігнувся… Не випускаючи сивої тещиної коси із рук, скинув Іван зі столу на підлогу увесь посуд, відкрив ще й холодильника, вийняв звідти і розбив скляну банку з молоком; а потім – почав босими ногами танцювати по тому склі.

– Танцюй і ти, стара відьмо!!! – кричав Іван до тещі й дико гейкав: гей! гей! – Скидай чоботи й боса танцюй!!! Ставай зі мною!!! Гей! Гей! Весело нам буде разом танцювати! Гарно!

Іван танцював, трусився, стара Зойка голосно вищала, аж у дітей позакладало у вухах від того крику.

– Усім стояти! – спинився раптом Іван, як побачив, що Наталка почала тихо скрадатися до дверей, очі його залляло кров’ю, пальці розчепірились. І він заревів до тещі: – Стояти, чортова відьма!!!! Бо я зараз різону тебе по горлу! Скидай чоботи і теж танцюй, сказав!!! А ні – то очі тобі склом повиколюю!!!

Зойка поривчасто нагнулася до чобіт, але – не втрималася на ногах і впала.

Наталка з Ігорем дивилися на увесь той жах широко відкритими очима. Це через те, уже й дорослою, Наталка не могла спокійно бачити йогів, що ходять по склу!

Танці по склу…

Наталчин батько танцював, п’яно гейкав, шарпав свою тещу за голову, а кров цвіркала з його босих ніг на всі боки.