Анатолій Заблоцький - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87

могутністю, наче діти, що одержали нову іграшку, і загалом — недаремно. Наука може багато, хоча й втрати неминучі. Ось ви, людина, яка прагне пізнання, теж обрали своїм інструментом науку…

— А який інструмент порекомендували б ви?

— Теж науку, але в іншому розумінні… Наука — це експеримент, гіпотеза, теорія у взаємодії… Нема у вас іще таких слів. Та дарма, уявімо, що ваш інструмент — наука. Користуючись ним, ви доходите думки про існування людей в інших світах. А зустрівши таку людину, дивитесь на неї з підозрою, немов купець, якому збувають залежалий товар, або ж міняйло, котрому хочуть всучити фальшиві монети. Ви ж писали, самі писали, що…

— Мало що я писав! Може, я робив це для того, щоб церковників подражнити, а простих людей змусити думати. Таке елегантне теоретичне припущення… Але ж хіба міг я. подумати, що воно сидітиме зі мною за столом, вино питиме…

— Правильним виявилося ваше припущення. Одначе повернімось до того, з чого почали. Спробуємо розібратись, що ж таке людина й чим вона відрізняється від нелюдний, і що таке розум… Пофантазуймо. Якщо, наприклад, рослина може мислити…

— Дурниці!

— Чому? Якщо вона рухається, відчуває, здатна орієнтуватись у часі й просторі, спілкуватись…

— Тоді це не рослина.

— Це не ті рослини, до яких звикли ви. Хоч і живуть завдяки енергії центрального космічного світила та розчинам мінеральних речовин. Боротьба за місце під сонцем з іншими рослинами, з мислячими тваринами. На тій планеті, про яку я розповідаю, рослини в процесі розвитку випередили тварин, знищили їх, як істот непотрібних і навіть шкідливих.

— Планеті? Це ви серйозно? Є така планета?

— А я вам не казочки розказую.

— Нічого собі планетка!

— Що саме вам не подобається?

— А що ж може сподобатися? Знищення розумних, нехай несхожих…

— А якщо схожих? Даруйте, прихильнику гуманізму, кров’ю скількох схожих на вас людей заплямовані ваші, особисто ваші руки? Співіснування мислячих істот — складне питання. Мені відомий лише один-єдиний випадок, коли два види розумних істот зуміли поділити свою планету, та й то після тривалої і виснажливої війни, в якій ніхто не міг перемогти.

Я підвівся.

— Ви часом не власну біографію розповідали? Ви самі не з цих… не з рослин?

— Я — ні, — усміхнувся він. — Не треба хапатися за кинджал. Ми зовсім з іншого кутка — скажемо так-Всесвіту. Он наше Сонце, — показав крізь стелю на ледь помітну зірочку неподалік від Великої Ведмедиці.

— Поганеньке у вас Сонце, — із задоволенням повідомив я його.

— Наше Сонце набагато більше й красивіше від вашого, — обурився він. — Просто воно дуже далеко звідси.

— І чого ж до нас… Так здалеку?

— Ми давно вивчаємо Всесвіт. Дуже давно. Перші кроки на цьому шляху ми зробили, коли на Землі ще не було людини.

— А коли добралися до нас?

— Порівняно недавно. Кілька тисячоліть тому.

— Навіщо?

— Навіщо?.. Навіщо ви перепливли океан?

— Океан? — примружився я. — Щоб підкорити й пограбувати жителів материка — там, за океаном.

— Ми нікого не грабуємо й не підкорюємо, — квапливо і трохи злякано вигукнув він. — Та й ви… Ви пожартували, так?

— Які вже там жарти, — лицемірно зітхнув я.

— Ну а якби за океаном не виявилось материка? Якби не було кого грабувати? — він майже умовляв мене. — Все було зовсім не так. Вітер далеких мандрів напинав ваші вітрила і гнав вас у невідоме…

— Отже, вітер… — мугикнув я. — Вас теж… вітром пригнало?

Він глянув на мене скоса, сердито, але схвально.

— Про мету наших візитів, якщо дозволите, трохи згодом. Ні, в намірах наших нема нічого поганого, навпаки… Але для вас самого буде краще, якщо ми повернемось до цього згодом.

Щось він не договорює. Щось дуже важливе. А сказати треба. І часу нема. Це йому заважає.

— Гаразд. Повернемось. А поки що розкажіть мені… про вітер.

— В’їдлива ж ви особа! В мене знайдеться що розповісти й без вітру. Розумієте, зірок у Всесвіті неймовірна кількість. Проте планети є не в кожної, життя взагалі феномен рідкісний, а вже розум… найдорогоцінніший скарб Всесвіту, розумне життя — величезна рідкість. До нашої Спілки Розумних входить лише кілька десятків людств.

— Людств?

— Як ви гадаєте, навіщо я розповідав про спільність розумних рослин? Ось ви, представник людства Землі — а ви нас цікавите саме в цій якості, — скажіть, чи визнає земне людство братами інших мислячих, не схожих на вас? Чи зможете ви подати руку мислячій рослині?

Я думав довго й тяжко. Крутив у руках важкий візерунчатий кришталевий келих. Що він хоче від мене?

— Так. Ні. Не знаю. Та й ще за все людство… Нема критеріїв.

— Є. Розум — єдиний критерій і передумова співіснування. Розумне — людяне, справедливе, корисне. Взаємоповага і взаємодопомога — основа Спілки Розумних. Мета спілки — пізнання світу і формування розумного Космосу, що протистоїть Хаосу. Кожен розум унікальний, становить величезну цінність і може розвиватися самостійно. Мораль, етика, філософія можуть бути найрізноманіт-ні й захищені від будь-яких втручань. Решта — живе й неживе — має право на існування, якщо воно корисне для розуму, становить для нього інтерес і не є небезпечним.

— І всі розумні, звісно, тільки й мріють потрапити до вашої спілки.

— Не всі. Уявіть собі розум, що практично нездатний до співробітництва хоча б через гіпертрофований розвиток цілком природної якості — егоцентризму. Такий розум, попри всі наявні чи потенційні риси, звичайно, обмежений, схиляється до заперечень будь-яких чужих норм та еталонів етики й моралі, що переходить в інтелектуальну, а іноді й не тільки інтелектуальну агресивність, прагнення будь-що нав’язати іншим свої погляди. Інколи ці бар’єри щастить ліквідувати. Інколи — ні. В такому разі…

— Що в такому разі? — зацікавлено спитав я.

— Та ні, зовсім не те, що ви подумали. Ви все чекаєте чогось такого, все по собі міряєте. В такому разі цей розум доводиться ізолювати від загалу, внаслідок чого він, хоч би який могутній був сам по собі, розвивається повільніше й не може становити небезпеки для Спілки Розумних. Ізоляція тимчасова, через певний проміжок часу спробу можна повторити.

— Так чи інакше свої норми ви нав’язуєте. Розумне — корисне, нерозумне — ні, спілкування — добре, втручання — ні…

— Своєю системою цінностей ми користуємось, але нікому її не нав’язуємо. На відміну від вас. Звернімось до земних прикладів. Адже є на Землі народи, звичаї яких, на вашу думку, геть неприйнятні. Канібалізм, приміром, людські жертви. Хоча… для вас це не чуже.

— Для нас?

— А хіба ні? Спалення єретиків — типове принесення в жертву собі подібних. Тільки жорстокості більше,