Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

Ти згоден?

Крістіан

А тобі Так хочеться цього?

Сірано

(у сп’янінні)

О, так!

(Отямившись, удаваним голосом.)

Це буде вправа, В котрій поетова загостриться уява! Мене доповниш ти, тебе доповню я: Я буду розум твій, а ти – краса моя!

Крістіан

Але я? той лист, що я їй мушу написати… Не зможу я…

Сірано

(добуваючи з кишені недавно написаного листа)

Ось він! Навіщо і шукати?

Сірано

Крім адреса, усе тут є, що слід!

Крістіан

Я…

Сірано

Ти пошлеш його. О, розтопити лід Могли б оці слова!

Крістіан

Та звідки ж…

Сірано

Ми, поети, Щоразу пишемо до Хлої чи Лізети, Котрих фантазія родила вогняна. Як мильні бульбашки, усі ті імена, Що наші почуття в них райдугою грають! Тим часом ці слова мети іще не мають, – Неначе зграю птиць візьми їх і пусти, Нехай летять вони до певної мети! Тут красномовства більш, як щирості звичайно, Та ти зогрієш їх вогнем своїм негайно. Бери ж і годі з цим…

Крістіан

Та, може, треба змін? Цей лист – чи зовсім-бо Роксани гідний він?

Сірано

Він ніби складений зумисне для Роксани!

Крістіан

Проте…

Сірано

Вона й на мить питать себе не стане, Кому це писане! Звичайно, тільки їй!

Крістіан

Мій друже!

(Кидається в обійми Сірано. Вони стоять, обнявшись.)

СЦЕНА X 

Сірано, Крістіан, гвардійці, мушкетер, Ліза.

Гвардієць

(прочиняючи двері)

Тихо як… Могильний жах німий… Боюсь заглянути…

(Просовує голову.)

Що?

Всі гвардійці

(входять і бачать обійми Сірано і Крістіана)