Мінеке Схіппер - Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення

свободу; а приємна новина звучить так: ніхто не мусить цим тиранам піддаватися, але сказати – легко, зробити – важко.
Розумна чи красива

Статеві органи, з якими ми народилися, залишаються тавром на ціле життя, хоча багато людей і відкидають ці ярлики. Більшість жінок попередніх поколінь перебували в економічній залежності від чоловіків, чимало з них іще й досі залежать. Отож свідомо чи несвідомо вони отримали сигнал, буцімто тіло – їхній капітал. Дівчатам доводилося вкладати в те, до чого були чутливі мужчини: у жіночу красу. Знайти супутника життя – єдиний пріоритет. Красиві та при­вабливо вбрані дівчата мали більше шансів покращити своє економічне становище, побравшись із багатієм.

Зазвичай вважали, що жінка не має мізків, а відтак і освіта їй не потрібна. Таке формулювання зажило популярності в Європі минулого століття.

У чоловіків розум править за красу, а в жінок краса – за розум. (Арабська, іврит, ідиш.)

Жінка, яка не має талантів, робить усе правильно. (Китайська.)

Слава чоловіка у знаннях, слава жінки – від знань відмова. (Бразильська португальська.)

Розумна жінка ніколи не перехитрить свого чоловіка. (Америк. англійська.)

Учена жінка – втрачена жінка. (Іспанська.)

Такого штибу застереження щодо розподілу краси та інтелекту наполегливо лунають і нині.

«Чому ви робите макіяж і всіляко прикрашаєте себе?» – запитали в соціологічному дослідженні читачок на сторінках журналу «Марі Клер» (Marie Claire). Майже всі, а саме – 94 відсотки опитаних жінок погодилися з тим, що макіяж додає впевненості в собі. Досить цікавий результат стосувався заміжніх жінок, виявилося, що вони витрачають на свій зовнішній вигляд відносно небагато часу. Ще одне цікаве спостереження: «Доньки, що підсвідомо перейняли материнську невпевненість, згодом передадуть її у спадок своїм дочкам». Останні підрахунки свідчать про те, що американська жінка витрачає понад вісімсот годин щороку на свій зовнішній вигляд, тоді як чоловікові вистачає на те саме годин зо тридцять. Ці вісімсот годин відбирають понад місяць щороку, або приблизно п’ять років її життя309.

Чому жінкам доводиться гаяти свій дорогоцінний час на зовнішність, а не на речі, які б дали змогу підвищити власну самооцінку? Урешті-решт, чи не вартують нашої уваги якісь інші справи, наприклад, професійна кваліфікація, навчання, художні здібності чи подорожі, – те, що не зводить жінок до об’єктів сторонніх поглядів? Багатьом жінкам здається, що така постановка питання хибна, вони яро відкидають його, аргументуючи на користь краси: їм подобається їхній гарний вигляд. Той самий аргумент стосується й чоловіків, мовляв, вони також витрачають час, аби подбати про власний вигляд. Направду ринок удосконалення зовнішності зачепив і чоловіків. Однак за всім цим можна запитати, чи не йдуть жінки слідами своїх прабабусь, хто навчив наступні покоління тому, що жіноче майбутнє визначає зовнішній вигляд, а не якісь там мізки чи здібності?

Масштабне онлайн-дослідження у Нідерландах, орієнтоване на чоловіків у віці від 18 до 85 років, щодо власного тіла й ставлення до жінок засвідчило, що 69 відсотків вважає зайвими високі підбори і майже 60 відсотків висловилося аналогічно стосовно сексуальної спідньої білизни. Дослідження також виявило, що чоловіки цінують природний вигляд жінок, а не тих, хто має на собі купу макіяжу. Ба більше, дослід показав, що освічені чоловіки надають перевагу розумові, а не зовнішності. Висновки дослідження такі:

Це означає, що в Нідерландах високоосвічені мужчини сприймають жінок як друзів і партнерів, дотримуючись у стосунках принципів рівності. Те, що інтелект і жіночність аж ніяк не виключають одне одного – факт приємний!310

З-поміж опитаних чоловіків 85 відсотків переконані, що жінки наводять красу на обличчі, щоб конкурувати з представницями своєї ж статі (серед молодших чоловіків цей показник сягнув понад 94 відсотки). Учасники круглого столу зробили такий висновок: «Жінки, врешті-решт… дуже небезпечні».

Невдоволення власною зовнішністю, лисиною чи черевцем, згідно з дискусією за круглим столом, властиве і чоловікам. Однак істотна відмінність полягає в тому, що ці питання «не торкаються безпосередньо їхньої самоідентифікації. Усвідомлення проблеми засмучує і дратує, проте зовсім не ранить душу». За підсумками дослідження, чоловіки вважають, що жінки не достатньо критичні у сприйнятті чоловіків, чого не скажеш про ситуацію навпаки. Тим часом значна кількість жінок продовжує вкрай обережно ставитися до негативних суджень щодо їхньої зовнішності. Власне, ці судження переважно формують інші жінки311.

Художній витвір канадської студентки Розе Лейк – світлина під назвою «Присуди» – показує помітки на нозі жінки, які визначають різну довжину спідниці, а також відповідні судження людей щодо самої жінки. Деякі речі вдається виміряти об’єктивно, Розе вивчала це у школі графічного дизайну, інші піддаються осягненню лише на підставі негативних оцінок збоку, але вони часто залишаються невисловленими. Працюючи над фотопроектом, вона навчилася переоцінювати власні судження щодо інших жінок: «Я припускала, що всіх жінок, які носили хіджаби, постійно гнобили… я дивилася з презирством, засуджувала будь-яку жінку, що не виражає своєї сексуальності у прийнятний для мене спосіб»312.

Розе Лейк. «Присуди», 2013 р.

Звідки взялися ці жорсткі судження жінок про жінок? Психо­аналітик Дж. К. Флюгель твердить, що жінки, з огляду на тривалу історію суспільних і сексуальних традицій, самозакохані частіше, ніж чоловіки, принаймні в низці суспільств, відтак обтяжені ревною конкуренцією. Порівнявши чоловічий і жіночий одяг у 1930 році, каже психолог, відразу зауважуєш, що одежа жінки більш різноманітна, яскравіша, та, як наслідок, – чоловіки значно менше страждають од конкуренції такого штибу, на відміну від жінок. Флюгель також додав, що сучасні жінки беруть активнішу участь у соціальному житті, робота вимагає від них подібної жертовності: на робочому місці жінки мусять одягатися не так розкішно, частіше обирати уніформу й рідше – декоративні наряди.

Незважаючи на весь еволюційний процес, який ми подолали, чоловіки і жінки у своїх підходах до одягу й досі роблять вибір на основі двох протилежних думок, властивих для Homo sapiens: безсоромне виставляння себе напоказ і сором’язливе приховування. Ніхто не може виразити своєї привабливості, не показуючи себе, і навіть надзвичайно елегантні носії «моди хіджаб» і «помад-мусульманок», що на них час від часу натрапляєш на Ютьюбі, чиє волосся скромно покрите, не можуть отримати свого торта, тим паче поласувати ним313.

Агата Крісті знайшла рішення одвічній