Дік Френсіс - У пастці
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я подивився на свої пальці, переплітаючи їх. Фрост сказав:
— Ваш кузен і так багато що вам завдячує. На більше від нас годі й сподіватись.
Я криво посміхнувся й підвівся.
— Піду провідаю його, — сказав я.
Уолл знову потис мені руку, а Фрост провів мене через хол на вулицю. У ранніх зимових сутінках яскраво світилися вогні.
— Неофіційно, — сказав він, повільно йдучи зі мною, — можу розповісти, що мельбурнзька поліція знайшла в галереї список прізвищ людей, які виявилися відомими зломщиками. Вони розподілені за країнами, як і чужоземні покупці. Чотири прізвища припало на Англію. Мені за службовим становищем не випадає здогадуватися і тим більше ділитися з вами своїми здогадами, але є всі шанси припустити, що вбивця місіс Стюарт серед них.
— Справді?
— Так. Але прошу на мене не посилатися.
У нього був стурбований вигляд.
— Не буду, — пообіцяв я. — Отже, пограбування — місцева робота?
— Схоже, що це був їхній усталений метод.
Грін, — подумав я. — Через «і» довге. Грін міг їх найняти. А потім на паленищі перевіряв якість роботи.
Я зупинився. Ми стояли перед квітникарнею, де працювала Регіна. Фрост подивився на великі бронзові хризантеми, у яскраво освітленій вітрині, а тоді перевів запитливий погляд на мене.
Я поліз у кишеню й дістав шість револьверних гільз.
Віддав їх Фростові.
— Це від того пістолета, з якого чоловік на прізвище Грін стріляв у мене, — сказав я. — Він впустив їх під час перезаряджання. Я вам говорив про них по телефону.
Він похитав головою.
— Навряд чи на щось вони придадуться, — сказав я. — Але вони могли б переконати вас у тому, що Грін здатний на вбивство.
— Ну… то й що?
— Це тільки припущення…
— Далі.
— Грін, — сказав я, — перебував в Англії приблизно в той час, коли було вбито Регіну.
Він вирячився на мене.
— Може, Регіна знала його, — сказав я. — Вона була в галереї в Австралії. Може, вона бачила, як він допомагав грабувати її будинок… можливо, наглядав… і мабуть, тому її вбито, бо не вистачило б просто зв'язати її й заткати рота… якби вона залишилась жити, то могла б безперечно зідентифікувати його.
Він виглядав так, ніби йому забракло повітря.
— Але це все… припущення, — сказав він.
— Я знаю напевно, що Грін був в Англії через два тижні після смерті Регіни. Я знаю, що він по зав'язку загруз у продажі картин і викраденні їх назад. Я знаю напевно, що він убив би кожного, хто міг би його звинуватити, А решта… ну… це вже ваш клопіт.
— Боже мій, — сказав Фрост. — Боже мій.
Я знову рушив до зупинки автобуса. Він пішов зі мною з розгубленим виразом.
— Усі хотіли б знати, — сказав він, — як ви натрапили на слід організації.
Я усміхнувся.
— Підказка одного інформатора.
— Якого інформатора?
Контрабандиста в шарлатовому пальто, з блискучою зачіскою і крокодилячою торбинкою.
— Інформаторів не виказують, — мовив я.
Він зітхнув, похитав головою, зупинився, витяг з піджака клаптик відірваного телексу.
— Ви знайомі з австралійським поліцейським на прізвище Портер?
— Звичайно.
— Він переслав вам повідомлення.
Фрост дав мені телекс. Я прочитав акуратно надруковані слова,
«Перекажіть тому художнику-бриташці Спасибі».
— Ви можете йому щось передати?
Він ствердно хитнув головою:
— Що?
— Не турбуйся, — сказав я.
Я стояв у темряві біля будинку свого кузена й зазирав досередини.
Він сидів в освітленій вітальні, дивився на Регіну, без рами, на каміні. Я зітхнув і подзвонив у двері.
Дональд повільно підійшов. Відчинив двері.
— Чарлз! — Він був трохи здивований. — Я гадав, ще ти в Австралії.
— Учора прилетів.
— Заходь.
Ми пішли на кухню, де було принаймні тепло, і сіли по різні боки столу. Він виглядав виснаженим і п'ятдесятирічним, тінь людини, яка відходить з життя.
— Як тобі ведеться? — запитав я.
— Ведеться?
— В торгівлі вином.
— Я не був у конторі.
— Якщо тобі досі не бракувало свіжих грошей, — сказав я, — то може невдовзі забракнути.
— Мені байдуже.
— Ти застряг, — сказав я. — Як голка на платівці. Програєш все той самий уривок.
Він безвиразно дивився на мене.
— Поліція знає, що це не ти влаштував пограбування, — сказав я.
Він спроквола кивнув головою.
— Цей чоловік, Уолл… прийшов і сказав мені це. Сьогодні вранці.
— Ну, а далі?
— Це вже не має великого значення.
— Через Регіну?
Він не відповів.
— Тобі треба облишити це, Дональде, — сказав я. — Вона мертва. Вже п'ять тижнів і три дні, як вона померла. Ти хочеш її побачити?
Він страшенно перелякався.
— Ні! Звичайно ні.
— Тоді облиш думати про небіжчицю.
— Чарлзе! — Дональд у люті схопився на ноги, перекидаючи стілець. Він був майже в нестямі і явно ще в шоці.
— Вона у ящику в холодильнику, — сказав я. — А тобі треба поховати її в холодну землю. Хіба не однаково?
— Забирайся. — Він підніс голос — Я не хочу тебе слухати.
— Те, за чим ти побиваєшся, — сказав я, не ворухнувшись; — то вже не Регіна, а сукупність мінералів. Та… та форма, що лежить у холодильнику, — не Регіна. Справжня Регіна — у твоїй голові. У твоїй пам'яті. Єдине життя, яке ти їй можеш тепер дати, — це пам'ятати про неї. Її безсмертя — у твоїй голові. І своєю відмовою від життя ти вбиваєш її вдруге.
Він різко повернувся і вийшов. Я чув, як він перейшов хол, і здогадався, що Дональд прямує до вітальні.
За хвилину я пішов за ним. Білі стулки дверей були зачинені.
Я відчинив двері. Увійшов.
Він сидів на стільці, на звичному місці.
— Забирайся, — сказав він.
Чи ж не безглуздя, — подумав я, — людину викидають з балкона, стріляють у неї, її шматує каміння, — а душу власного кузена вона нездатна врятувати.
— Я забираю картину з собою в Лондон, — сказав я.
Він занепокоївся. Звівся на ноги.
— Ні.
— Так.
— Ти цього не зробиш. Ти віддав її мені.
— Її треба вставити в раму, — сказав я. — Інакше її покрутить.
— Ти не забереш її.
— Ти можеш теж поїхати.
— Я не можу поїхати звідси, — сказав він.
— Чому?
— Не будь йолопом, — вибухнув він. — Ти знаєш чому. Бо… — Голос його поволі завмер.
Я сказав:
— Регіна буде там, де будеш ти. Варто тобі подумати про неї, як вона буде з тобою.
Ніякої реакції.
— Її нема у цій кімнаті. Вона у твоїй голові. Ти можеш вийти звідси і забрати її з собою.
Ніякої реакції.
Я підійшов до каміна й зняв картину. Обличчя Регіни всміхалось, сповнене життя. Ліву ніздрю слід
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пастці», після закриття браузера.