Максим Іванович Кідрук - Навіжені в Перу

і не діставала землі), один з Українців (за свідченнями окремих очевидців це був Артем Г.) увімкнув гірлянди на ялинці шляхом встромляння штепселя в розетку (шнур, що вів до розетки, лежав на землі). Експерти підтвердили, що гірляндовий дріт у кількох місцях кріпився скобами до причальної металевої щогли. Таким чином, дії вищеозначеного сеньйора призвели до того, що дирижабль з’єднався з поверхнею землі провідником. Внаслідок великої різниці потенціалів між Апаратом і ґрунтом виникла іскра, що й призвела до миттєвого загоряння невідомого газу, яким Українці, всупереч усім правилам та технічним вимогам, наповнили Апарат…».

9

Наступного дня мене і Тьомика арештували. Забрали прямо з лікарні і кинули в загальну камеру, наче якихось звичайнісіньких хуліганів. Оскільки у шпиталі ми лежали в різних палатах, тюремна камера стала тим місцем, де ми вперше змогли нормально поговорити віч-на-віч.

— Що це було? — відразу накинувся на мене Тьомик. — Максе, що це, в дідька, було?!

— Водень… — глухо буркнув я.

— Я не чую! Що?! — напарник, схоже, недочував на одне вухо.

— Там був водень…

— Я тебе не розумію! — Артем починав дратуватися. — Який водень?!

— Я накачав дирижабль воднем, — пояснюю.

— І що, чорт тебе забирай?!

— А треба було гелієм…

Тьомик хвилину чи дві зосереджено пихтів, обдумуючи почуте.

— Так а в чому різниця? — трохи згодом спитав він.

— Гелій не горить… Гелій — це інертний газ, він взагалі не займистий.

— А водень? — ледь стримуючи лють, допитувався мій товариш.

— Оте «ф-ф-фіть» над ялинкою бачив?

— Важко було не помітити… — похмуро просичав Артем; я не стримався і хіхікнув, через що мій товариш просто озвірів і загорланив, наче був несповна розуму: — Та його, трясця твоїй матері, побачила половина Південної Америки!!!

— Ну то оце був водень… — тихо резюмував я.

Тьомик схопився за голову і важко застогнав.

— Ти просто поц, ти недоумкуватий поц, Максе, — процідив він, а потім, повернувши голову до групи засмаглих накачаних громил, які зацікавлено спостерігали за нами з протилежного кута камери, розбірливо проказав іспанською: — Amigos, el hombre este pederasta…[54] — недвозначно кивнувши у мій бік.

Бандюги заворушилися і, вп’явшись у мене пожадливими поглядами, почали зловісно перешіптуватися. Окремі з них неспішно посунули до мене.

— Ай-яй-яй-яй-яй! — заволав я, вчепившись у ґрати. — Тьомо, як ти міг?! Випустіть мене! Ай-яй-яй! Випустіть мене звідси! Благаю!..

P. S. Історія дирижабля «Гінденбург»…

6 травня 1937 року жителі Нью-Йорка стали свідками небувалого видовища — прибуття німецького дирижабля «Гінденбург». Велетенський сигароподібний гігант гордо плинув над містом, подолавши відстань від Європи до Америки всього за три дні. Це був його одинадцятий трансатлантичний рейс.

«Гінденбург» був утіленням тріумфу німецької інженерної думки. Гуго Екнер, головний конструктор цього технологічного чуда і партнер графа Цеппеліна, зумів переконати Адольфа Гітлера, що створення летючих велетнів позитивно вплине на імідж Третього рейху. Фюрер, не вагаючись, виділив кошти на побудову двох велетенських цепелінів («Гінденбург» та «Граф Цеппелін ІІ»), яких до того ще не бачив світ. І це був лише початок. У випадку успішного завершення першого етапу програми планувалась побудова нових, ще більших військових та пасажирських повітряних кораблів. «Гінденбург» (LZ-129) став найкрупнішим, найпотужнішим і найрозкішнішим дирижаблем в історії людства. Його називали «гордим ангелом нової Німеччини». Довжина летючого судна складала 248 метрів, діаметр — 41,2 метри, чотири потужних двигуни фірми «Даймлер» забезпечували дальність польоту 14 тисяч кілометрів. На дирижаблі знаходилась п’ятнадцятиметрова оглядова площадка, читальний зал, ресторан з роялем, кожна кімната мала власні ванну та туалет, гаряча вода подавалася цілодобово.

Проектуючи LZ-129, Гуго Екнер планував використовувати гелій — газ, що має меншу, ніж водень, підйомну силу, зате не є вибухонебезпечним. Для цього конструктору довелося збільшити об’єм дирижабля до нечуваної величини — 190 тисяч кубометрів. Наповнений гелієм «Гінденбург» ставав практично невразливим. Утім, у діло втрутилася політика. Єдине на той час родовище гелію знаходилося в Техасі. Американці, не на жарт налякані темпами розвитку повоєнної Німеччини, навідріз відмовилися продавати газ нацистам. Відтак Екнер змушений був наповнити LZ-129 горючим воднем…

У зв’язку з цим на дирижаблі вжили безпрецедентних заходів безпеки. В усіх відсіках встановили найсучаснішу систему пожежогасіння, для екіпажу видали уніформу з матеріалу- антистатика, пасажирам виготовили спеціальне взуття з пробковою підошвою, при вході на цепелін кожен мусив здавати запальнички, сірники, свічки і навіть ліхтарики.

…«Гінденбург» облетів навколо хмарочоса «Empire State Building», оглядова площадка якого була заповнена журналістами, наблизившись на відстань 10 метрів до стіни хмарочоса. Цей небезпечний маневр увійшов в історію авіації. Затим аеростат вирушив у Лейкхерст, до місця стоянки. Якийсь час йому довелося кружляти навколо, оскільки у місці причалювання вирувала гроза. Лиш о 19:20 дирижабль знизився до висоти 60 метрів і наблизився до причальної щогли. Далі все відбулося настільки швидко, що ніхто нічого не встиг зрозуміти. В районі балонета № 4, наповненого воднем, пролунав вибух, після чого за лічені секунди повітряний корабель був охоплений вогнем. Він поволі втрачав висоту, поки не впав на землю і вибухнув. Якимось дивом 62 пасажирам з тих, хто летів на «Гінденбурзі», вдалося вижити.

Одному американському оператору вдалося зняти катастрофу німецького дирижабля. Її й досі вивчають експерти з різних країн, але ніхто не може дати однозначної відповіді — що стало причиною катастрофи «Гінденбурга». Єдине, в чому спеціалісти погоджуються один з одним: перед заходом на посадку дирижабль був абсолютно справним, а сама посадка виконувалася строго у відповідності з діючими інструкціями. Нацисти вважали, що вибух спричинила бомба, яку підклали комуністи, антифашисти стверджували, що німці самі підірвали аеростат, аби потім звинуватити американців у тому, що ті недогледіли їхнє диво від комуністів. Найбільш об’єктивна версія стверджує, що через пробоїну в одному з балонетів стався витік значної кількості водню. Знаходячись тривалий час у грозовій атмосфері, корпус корабля накопичив колосальний заряд статичної електрики. У той момент, коли гайдроп (причальний трос) торкнувся вологого піску, через велику різницю потенціалів між поверхнею землі та об’ємом дирижабля проскочила іскра, яка й призвела до вибуху.

Що б не було причиною катастрофи, однієї такої прикрої випадковості виявилося достатньо, аби дискредитувати всі без винятку дирижаблі. Гітлер наказав припинити будівництво ще двох гігантів-цепелінів на верфях Фрідріхшафена. Британці також відмовилися від секретного проекту створення дирижаблів-бомбардувальників. Ось так катастрофа «Гінденбурга» поклала край недовговічній, але дуже бурхливій ері цепелінів. В авіації розпочалася нова епоха — ера літальних апаратів, важчих за повітря, — ера літаків.

4–7 березня, 23–26 квітня, 2–7 травня 2010 //Київ, Рівне

Як ми здолали депортацію, тяжке похмілля і страшного Мурзіка

1

…Верховний суддя, низенький зморшкуватий перуанець з маленькою головою і