Юліан Семенов - Експансія-I

громадських постів остаточно розв'яжеться, коли буде створено гетто…» Але Розенберг не брав участі в бойкоті євреїв 1933 року, його не залучали до розробки антиєврейських законів: позбавлення громадянства, заборона одружуватися, позбавлення виборчих прав, звільнення з усіх важливих постів та з установ. Він також не брав участі в заходах проти євреїв у тридцять восьмому році, в руйнуванні синагог і в антисемітських демонстраціях. Він не був закулісним керівником, який підбурював людей на такі дії або наказував їм виконувати їх…

Авжеж, бідолашний рейхсміністр не знав, що всіх євреїв виселили з міст, зігнали в гетто і звідтіля погнали до печей Освенціму, подумав Штірліц. Він вимагав знищили їх як ідейну «силу», але він не хотів їх спалювати, «добрий доктор» Розенберг. Так, звичайно, він був переконаним антисемітом, але ж це позиція, кожна людина має право на позицію, інакше це порушення права людини на свобод ду виявлення власного «я», не треба змішувати ідею антисемітизму з практикою геноциду, яку «тайкома» від нього проводили Гітлер і Гейдріх, отакі собі шибеники, обдурювали своїх найближчих товаришів по партії.

— … Я переходжу до оперативного штабу Розенберга. Не менш як три обвинувачі виступали на цьому процесі, закидаючи Розенбергу систематичне пограбування шедеврів мистецтва і науки на Заході та Сході. Спочатку я повинен розглянути явно перебільшені й несправедливі обвинувачення в тому, що діяльність особливого штабу на Заході поширювалась без будь-якої різниці на громадську й приватну власність, що Німеччина присвоїла собі твори мистецтва, які перевищують за цінністю скарби музею Метрополітен у Нью-Йорку, Британського музею в Лондоні, Паризького Лувру, Третьяковської галереї, разом узятих. Я повинен також визнати неправильним твердження про те, що «програма пограбування» Розенберга мала на меті позбавлення окупованих областей усіх скарбів мистецтва і науки, зібраних протягом століть… Він діяв не з власної ініціативи, а в порядку проведення в життя державного наказу…

Герінг підтримував роботу оперативного штабу і, як він свідчить, «відокремив» дещо за згодою фюрера для своїх цілей… Розенберг не міг ужити проти Герінга ніяких заходів, але все-таки доручив своєму уповноваженому Роберту Шольцу точно реєструвати все, що переходить до Герінга…

Ач, подумав Штірліц, він доручив «реєструвати»! Звісно, російські недолюдки не вміли створювати музеїв, та й взагалі, чим вони можуть пишатися?! Усі ціТолстиє, Пушкіни, Глінки, Достоєвські, Чайковські… Їхні садиби якраз були підходящі для казарм, стіни товсті, печі теплі, і Петродворець побудував Растреллі, а який він росіянин, напевно, німець, росіяни не зугарні бути зодчими, гунни!.. Боже ти мій, двадцяте століття, усе це відбувалося в двадцятому столітті, коли люди піднялися в небо, спустилися під воду і розщепили атом… Звідки такий вандалізм у країні, яка дала світові великих мислителів, поетів, музикантів?! Чому маніяк Розенберг виявився сильнішим за Гегеля і Баха?! Захист націонал-соціалізму — це програма для майбутніх нацистів. Цей адвокат дає їм поради, як уникнути «прикрих подробиць», як правити відповідно до норм міжнародного права, як підстрахувати безчинство параграфом конвенції… А от скажи самому собі, спитав себе Штірліц, ти зміг би накинути на шию Розенберга зашморг, подивитися йому у вічі, а потім ударити ногою табуретку, знаючи, що в ту ж мить його тіло почне звиватися й безпомічно смикатись? Так, відповів він собі одразу ж, я зробив би це. Я зробив би це з чистою совістю, тому що не вважаю Розенберга за людину. Він гадина. Справжнісінька гадина, існування якої небезпечне для життя на землі. Я так само спокійно повісив би ґвалтівника, який учинив наругу над беззахисною дівчиною, вандала, який задушив немовля, тварюку, що замучила старого чоловіка. Це цілком співзвучне тій моралі, якої дотримуються мільйони на землі. Хтось мусить узяти на себе жахливий тягар кривавої помсти — інакше світ загине і настане царство жаху й тьми.

… Передача з Лондона закінчилась; почали гнати музику; Штірліц пошукав на шкалі приймача інші країни, але — марно, світ втомився, уже пізня ніч, скоро почне світати.

Лягай спати, сказав він собі. Ти добряче зарядився, послухавши промову цього собачого сина у Нюрнберзі. Він варядив тебе ненавистю. Це непоганий заряд, особливо коли тобі треба рвонути через кордон, який охороняють тутешні фашисти. Ти повинен бути солдатом, котрий ретельний до науки ненависті. Інакше перемоги не буде.

Штірліц ліг у ліжко, повернувся на правий бік, як його привчив батько, і почав лічити до ста, але сон не приходив. Тоді він примусив себе почути голос батька, коли той співав йому ніжну колискову: «Спи, моя радість, засни, в домі погасли вогні, мишка за пічкою спить…» Він усміхнувся, подумав, що тільки в устах мами чи батька бридка миша може перетворитися в доброго і веселого Міккі Мауса. А подумавши так, він згадав обличчя батька, його сиву чуприну, випуклий лоб, гачкуватий, як у ясновельможного князя Меншикова, ніс і заплющив очі, аби якнайдовше тримати в собі це видіння, яке дедалі рідше приходило до нього, і відчув блаженне розслаблення, бо людина, в котрої живий батько чи мати, — незвичайна людина, вона сильна, як ніхто, і щаслива, бо в будь-яку хвилину може припасти до старечої руки і відчути такий спокій і впевненість у собі, які не відомі нікому іншому…

Думаючи про це, він і заснув…

ГАРАНТОВАНА ТАЄМНИЦЯ ЛИСТУВАННЯ-ІІ

«Дорогий Пол!

Пробач, що довго не відповідав тобі, дуже закрутився на новому місці. Спочатку треба було розібратися що до чого, спасибі «Дикому Віллу» за його мудрі уроки: «Спершу зрозумій, хто хропе в сусідньому домі, а вже потім думай, чи варто бити вікна в його спальні».

Ну й країна, цей Голлівуд, скажу тобі! Про те, що тут відбувається, ще напишуть книжки і знімуть дивовижні фільми, запевняю тебе.

Отже, все по порядку: спочатку я повинен був познайомитися з усіма тими, кого я консультуватиму, а для цього прочитати принаймні сорок сценаріїв про війну, розвідку, любов, дипломатію, про афери, подвиги й зраду. Або я нічого не тямлю, або все, що я прочитав, — справжнісінька мура. Сюжети поверхові, створені за тими рецептами, які придумали ще в тридцятих роках, характери штамповані, як годинники, що випускають для дітей, — жодного камінчика, тільки циліндр, працюють три місяці, потім можна викидати на смітник, ремонту не піддаються.

Я сказав про це директорові сценарної студії Спенсеру; він уважно вислухав мене й відповів: «Спарк, я вас розумію, але зрозумійте і ви нас. Ми працюємо на аудиторію, яка налічує десятки мільйонів. Люди дивляться кіно після роботи. Вони стомилися. Вони намахалися руками біля своїх верстатів та стойок барів, вони набігалися по канцеляріях і перенервувалися,