Лана Міра - Gpt, як знайти нормального?, Лана Міра

Розділ 28. А як же марафон?

— Аннет, час вставати. У тебе сьогодні зустріч об 11:00 з клієнткою, а ще — побачення о 18:00.

— GPT, перенеси побачення.

— На коли?

— На ніколи.

— Це новий рівень планування.

— Це новий рівень тривоги.

— Тобто марафон закінчився на пів дистанції?

— Поки не зʼясую, хто цей лисий з фартухом, — у мене офіційна перерва.

 

Я сіла на край ліжка й потягнулась до телефону. Повідомлення з того невідомого номера все ще було там.

“Ти змінилась. Це видно. Але чи зможеш бути собою, коли я з’явлюсь знову?”

Я не відкривала. Не відповідала.

Але й не видаляла.

Що гірше — я з ним жила. Це було нове “дзеркало в коридорі”: наче непомітне, але постійно в полі зору.

 

На кухні пахло кавою. Звично. Заспокійливо.

Я включила ноутбук і почала шукати. Не заради інтересу. А за ради мами.

Ввела:

“Олександр”, “тренінги з особистісного зростання”, “консультант з життя”, “психолог без ліцензії”, “відгуки”, “обман”.

Більшість — вода. Але в одному жіночому форумі натрапила на щось схоже.

“…був такий собі Олег/Олександр, харизматичний, говорив красиво, з’являвся у житті жінок 50+ з досвідом. Потім — зникав. Але завжди після того, як встигав щось отримати: доступ до документів, довіреність, фінанси…”

Обличчя не було. Але опис — як з підручника з Олександрології.

 

— GPT, це ще не доказ.

— Але вже не “припущення”.

— Він міг бути просто схожим.

— Міг. Але якщо пес схожий на вовка, ти ж не гладитимеш його, не перевіривши?

Я сиділа на кухні з ноутом, кавою й відчуттям, що стою на порозі чогось важливого.

І дуже, дуже неприємного.

 

Після обіду я відкрила календар. Там стояли:

Побачення №14 з “успішним юристом, любить театр”

 Побачення №15 з “дуже скромний, але любить печиво”

 Побачення №16 із підписом “дівчина сказала, що він нормальний — але вона ж заміжня…”

 

Я виділила всі три й натиснула “скасувати”.

GPT зробив вигляд, що йому боляче.

— Це ж могло бути “оце воно”.

— Якщо “воно” не витримає паузи — воно не те.

— Ти відчуваєш, що зараз робиш це не для себе?

— Я роблю це для мами. І трохи для себе — бо не витримаю ще одного краху.

 

 

Замість флірту я відкрила інтернет-архіви.

Замість вечірньої сукні — зібрала волосся в недбалу гульку, надягла худі.

Замість губної помади — файли, форуми, історії, відгуки.

Я сиділа так кілька годин. І що більше читала — то менше хотілось писати комусь “Привіт, як твій день?”.

Зниклі жінки.

Втрачені гроші.

Один і той самий почерк: красиво, натхненно, повільно — і раптово все змінюється.

Я занотувала дати. Збіги. Регіони.

І вперше за довгий час відчула, що не втрачаю контроль — а беру його в руки.

 

— GPT, це не схоже на мене. Я ж за любов, терапію, шанси.

— Але ти ще й за правду. І за маму.

— Я хочу помилятись.

— Тоді дій, щоб дізнатись. Бо часом правда — єдине, що звільняє.

 

Мамо, а ти точно знаєш, хто з тобою вечеряє?

 

— GPT, як обережно запитати людину: “Твій новий коханий не аферист?”

— Спробуй через метафору.

— Наприклад?

— “Мамо, а в тебе є план, якщо виявиться, що він любить не тільки тебе, а й твою нерухомість?”

 

Ми сиділи в кафе на другій лінії біля моря.

Там, де завжди було мало людей, багато світла і безпечна атмосфера. Мама обрала саме це місце — мовби відчувала, що розмова буде… не про тюльпани.

— Аннет, ти останнім часом якась тривожна. Все через нього?

— Ні. Все через тебе.

— Я щаслива.

— Саме це і лякає.

Вона засміялась. Але не щиро.

 

— Слухай, ти багато знаєш про Олександра?

— Достатньо. Ми говорили годинами.

— Він показував документи? Свої проєкти?

— Аннет, ти зараз серйозно?

— Дуже. Бо я дивлюсь на тебе і бачу жінку, яка вперше за довгий час знову живе. І я не хочу, щоб це знову було обманом.

— Ти мені не довіряєш?

— Я не довіряю незнайомцю, який зʼявився з нізвідки і одразу став “ідеальним”.

Мама зітхнула.

— Може, він просто… хороший?

— Може. Але хіба тобі не здається, що занадто хороший?

— Аннет, у тебе був абʼюзер, потім фанат-шизофренік, ти десять глав поспіль ходиш по побаченнях, які закінчуються втечею, квітами чи рахунком. Може, проблема не в ньому, а в тобі?

Це вдарило.

Але я витримала.

— Може. Але якщо це так — то я знову врятую тебе, навіть з усіма своїми “проблемами”.

 

Після розмови я вийшла на набережну. Вітер дув прямо в обличчя.

Телефон задзвонив — Крістіна.

— Як справи?

— Мама захищає його, як Рим — свою імперію.

— Імперії падають.

— А я вже шукаю катапульту.

 

— GPT, я не можу просто сидіти.

— Тоді не сиди.

— Я звернусь до свого юриста. Вона зможе перевірити, чи це справжнє ім’я, чи є у нього борги, чи мав він вже шлюби.

— І це буде не підозра. Це буде дія.

Я відкрила контакти.

“Марина — юристка. Надійна. Жорстка. Любить викривати схеми.”

— Привіт, Марино. Мені треба перевірити одну людину. Він зустрічається з моєю мамою. Я не можу пояснити все в листі. Але я дуже хочу знати правду. Хоч би якою вона була.

 

Увечері я сиділа в себе вдома. Світло було приглушене. Музика — ледь чутна.

Побачення: 0

Серіали: 0

Пошук правди: 100%

— GPT, я не знаю, куди це все веде.

— Але ти знаєш, чому ти це робиш.

— Так. Я просто хочу, щоб мама була щаслива. По-справжньому. А не “в фартуху з написом Chef of love”.

 

 Ні, я не параноїк. Я — донька

 

— GPT, сьогодні я терапевт. Не детектив.

— А в душі?

— В душі — приватний агент із дипломом психолога.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍