Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

ЕПІЗОД 39

“Полюби мене,

Чарівнице,

Полюби мене всім назло”.

Олексій Бик, поезія

 

Від Самси

Дім твоєї мрії. Яким він має бути? Мимоволі, ти про це думаєш. І не лише тому, що ти хочеш жити у ньому із сім'єю, не лише тому, що ти хочеш, щоб там росли твої діти. Навіть без цього ти знаєш, що Дім — твоє місце сили. Ти відчуваєш, що на дорозі нема де діти свою душу. Що місце, де вона мешкає — це Дім.

— Він чудовий, правда? — питаю я у Бура, коли ми заходимо всередину гірського будинку.

— Так, згоден.

Нас зустрічає просторий передпокій із безліччю вішалок для верхнього одягу. І довгий, різнокольоровий килимок, що гостинно веде нас у коридор. А одразу попереду — сходи нагору із дерев'яними поручнями.

Все тут виглядає новеньким і охайним. Речі у міру сучасні (наскільки я розумію сучасну моду) і в міру старомодні. Наприклад, у першій кімнаті я бачу величезну дерев'яну шафу із посудом. Вона має чудернацький вигляд і узори.

— Це креденс, — ловить мій зацікавлений погляд Бур.

— Креденс?

— Так називається.

— Звідки ти все знаєш?

— Я прожив сотні життів. І майже всі пам'ятаю, — раптом відверто відповідає він і рушає на кухню.

Ледве встигнувши роззутись, кваплюсь за ним. Там ми знаходимо навіть електроприлади: холодильник, плиту, мікрохвильову піч та інше. Бур відкриває холодильник і заглядає всередину.

— Тут є продукти. І багато.

Підступаю до нього і також зазираю. Холодильник вщерть набитий харчами. Ми переглядаємось.

— Ми чекаємо гостей? — питаю я, і усміхаюсь. Він стоїть дуже близько. Його обличчя суворе, але таке рідне. Темні, глибокі очі, коротке, жорстке волосся і мужні риси. Мені хочеться торкнутись його.

Буревій відступає, потупивши очі:

— Тут холодно. Я пошукаю, що можна зробити із опаленням, а ти подумай, що ми приготуємо. Я повернусь і допоможу тобі.

— Гаразд Бур. Тільки залиш уже десь свою палицю.

Він піднімає свою дивну зброю, розгублено киває і виходить.

А я підступаю до вікна і дивлюсь на вулицю. На сніг і приємний пейзаж. І так дивно на душі... Перебувати у одному домі із чоловіком. Я не знаю про нього практично нічого, але я знаю його вчинки. А вони говорять самі за себе. Буревій прийшов рятувати мене у найбільшу пітьму у всесвіті. А значить...

Все Самса, припини ці думки і зроби щось із собою. Я повертаюсь до холодильника і діловито берусь витягати продукти. Через якийсь час повертається Бур.

— Я розпалив камін і увімкнув насос. Схоже, він качає воду по трубах на весь будинок і... словом, тепер буде тепло.

— А що ще ти зробив? — лукаво дивлюсь я на нього.

Він підходить до столу і неуважно оглядає продукти переді мною:

— Перевірив усі вікна, двері, оглянув другий поверх. Нічого дивного не знайшов.

— Я так і знала. Ти був би не ти, якби не зробив це.

Він розводить руками.

— Це наша безпека.

— На ось — поріж це на салат.

Бур розгублено дивиться на овочі, а потім знаходить ніж і береться до справи. Ми пораємось за одним великим кухонним столом, і я ловлю себе на думці, що уявляю нас сім'єю. Крадькома дивлюсь на Бура — чи хотіла би я мати такого чоловіка? Суворого і мовчазного.

— Розкажи щось про себе, — прошу його.

Якийсь час Бур міркує, акуратно ріжучи овочі у миску. А потім починає розповідати. Про те, як вони піднімались на Еверест, і на зворотному шляху через бурю втратили половину експедиції. Про те, як він брав участь у Французько-Прусській війні і програли, а Французька імперія розвалилась, перетворившись на Республіку. Про те, як він побував у всіх куточках світу. Про дива і таємниці, які він пізнав. Про кров і біль, про короткі миті щастя, про боротьбу...

І коли вже довкола пахне війною

і вже розгортаються перші битви

говори зі мною

говори зі мною

бо словом також можна любити

Вечеря була готова, і я відчула тепло. Не лише від будинку, не лише від світла — але й між нами. Цей одвічний зв'язок між чоловіком і жінкою, що породив стільки книг і поезії. Що породив, мабуть, усе мистецтво.

— Ходімо до вогню? Поїмо там? — бадьоро пропоную я, і, упіймавши мій погляд, Бур киває.

— Вибач, що я так багато наговорив...

— Я ж сама цього хотіла. Я хотіла зрозуміти тебе краще.

— І як — вийшло?

— Я думаю, що так.

Ми беремо тарілки і переміщаємось у простору вітальню. Там, у каміні, горять і потріскують дрова. Там затишно і тепло. Все немов чекає на двох подорожніх, що так прагнуть перепочити після довгої мандрівки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍