Salamander - Темні нащадки, Salamander

- Схопіть її, - холодно наказав Каель.

Стражники миттєво кинулися до неї. Аурелія встигла вивільнити хвилю магії, яка відштовхнула перших двох. Їхні тіла відлетіли до стін, але інші були швидшими.

Сильні руки зімкнулися на її зап'ястях, заломлюючи їх за спину. Вона пручалася, але її утримували залізною хваткою. Її магія виривалася назовні, але не могла пробитися крізь захисні амулети, якими були оснащені стражники.

- Відпустіть мене! - закричала вона, намагаючись вирватися.

Каель неспішно спустився з трону і підійшов до неї. Він нахилився, щоб їхні обличчя опинилися на одному рівні.

- Бачиш, про що я говорив? - прошепотів він. - Ти настільки передбачувана, Ауреліє. Твоя магія може бути сильною, але твоя емоційність завжди тебе зраджує.

- Ти нічого не знаєш! - викрикнула вона, намагаючись ударити його магічною хвилею, але її зв'язали настільки, що вона не могла навіть поворухнутися.

Каель встав в повний зріст і жестом наказав стражникам поставити її на коліна.

- Тепер ми поговоримо по-справжньому, принцесо, - сказав він, дивлячись зверху вниз. - І ти нарешті зрозумієш, хто тут головний.

Аурелія відчувала холодний дотик сталі до своєї шкіри. Каель, притиснувши кинджал до її шиї, стояв позаду, майже торкаючись її плеча. Його голос був спокійним, але в ньому читалася загроза.

- Подивись навколо себе, де ти тепер, Ауреліє? - сказав він, тихо, майже ніжно, але в його словах відчувалася прихована злість.

Вона зціпила зуби, відмовляючись підкорятися, але все ж підкорилася наказу і озирнулася. Її серце стиснулося, коли вона побачила, що тронний зал був переповнений. Вся еліта королівства стояла тут - лорди, леді, радники, генерали. Їхні обличчя були виразом суміші шоку, страху і тріумфу.

- Як? - прошепотіла вона, не розуміючи, як вони всі тут опинилися.

Каель посміхнувся, відчувши її замішання.

- Магія, моя дорога, - сказав він. - Вони були тут увесь цей час. Спостерігали. Слухали. І тепер вони стануть свідками твого падіння.

Його слова боляче вдарили по її гордості, але Аурелія не дозволила собі зламатися.

Каель змахнув вільною рукою, і його голос зазвучав голосніше, звертаючись до зібраних.

- Ну що, еліта королівства? - промовив він з посмішкою, звертаючись до натовпу. - Казнимо її за зраду королю?

У залі прокотився гул голосів. Одні кричали:

- Пощадіть принцесу!

Інші вимагали:

- Казніть!

Аурелія глянула на обличчя, які знала все своє життя. Багато з них, здавалось, раділи її біді. Деякі дивилися на неї з жалістю, але ніхто не наважувався виступити проти Каеля.

- Ти вважаєш, що це зробить тебе королем? - холодно спитала вона, дивлячись на нього через плече.

Каель посміхнувся, ще ближче нахилившись до її вуха.

- Це вже зробило мене королем, Ауреліє, - прошепотів він.

Зал наповнився пронизливими криками, які згодом перетворилися на жахливий хаос. Лорди, леді та радники, що ще мить тому вигукували "Казніть!", раптово почали падати на підлогу. Їхні обличчя скривилися від болю, очі широко розкривалися від жаху, а руки судомно хапалися за горла, ніби щось невидиме душило їх. Слова застигли в їхніх устах, замінені криками і хрипами.

Аурелія застигла, спостерігаючи, як навколо неї одне за одним падають тіла. Її серце калатало, і вона відчувала, як холодний піт стікає по спині.

Каель, що стояв поруч із нею, різко підняв голову. Його очі блищали, а на обличчі з'явилася ледь помітна посмішка - невиразна, але тріумфальна.

- Це ти... - прошепотіла вона, здогадуючись, але не бажаючи вірити.

Каель повільно повернувся до неї, його голос був тихим, але кожне слово прорізало тишу, яка настала після криків.

- Так, це моя магія, - сказав він, оглядаючи хаос навколо. - Вони були слабкими. Їхня смерть - ніщо в порівнянні з тим, що ми можемо зробити разом.

Аурелія намагалася зібрати думки, її магія пульсувала в тілі, готова вирватися назовні.

- Ти гадала, що я вб'ю тебе? - запитав він, опускаючи кинджал і відходячи на кілька кроків. Його голос був м'яким, але в ньому звучала насмішка.

Вона підняла на нього погляд, у її очах була суміш страху і люті.

- Я не знаю, чого очікувати від тебе, Каелю, - відповіла вона твердо, намагаючись приховати тремтіння в голосі. - Але я більше ніколи не дозволю тобі контролювати мене.

Каель зітхнув, здавалося, його розчарувала її відповідь.

- Ауреліє, ти ще не розумієш. Я ніколи не збирався тебе вбити. Ти - ключ до всього. Твоя сила, твоя лють - це те, що зробить нас непереможними.

Він простягнув руку до неї, але вона відступила на крок, блискавки її магії спалахнули навколо, попереджаючи його не наближатися.

Каель зробив крок ближче до неї, його голос став м'яким, але в ньому звучала невимовна біль:

- Ауреліє, згадай події вісім років тому. Коли твоє серце пронзила стріла.

Аурелія здригнулася, ці спогади, поховані глибоко в її свідомості, виринули знову. Той день був темним і болючим, а страх і холод, які заповнили її тіло тоді, були настільки сильними, що навіть зараз вони здавалися реальними.

- Я не мав варіантів, - продовжив Каель. - Я використав каранам.

Вона передернулася. Каранам - заборонений ритуал, магія, що порушувала всі закони фейрі. Її вчили боятися цього слова ще з дитинства.

- Але так я врятував твоє життя, - його голос зірвався, і він відвів погляд, ніби соромився того, що зробив.

Аурелія мовчала, намагаючись осмислити його слова.

- Ти не уявляєш, що я відчував, коли ти була в світі людей, - тихо промовив Каель. - Кожен день я шукав спосіб знайти тебе, повернути. Але я знав, що ти ненавидиш мене за все.

Він наблизився ще на крок, але не наважувався доторкнутися до неї.

- Ауреліє, я не проти того, що ти з Лукасом. Якщо він робить тебе щасливою - я це прийму. Але дозволь мені допомогти тобі.

Її думки кружляли навколо його слів, а серце билося швидше. Вона бачила щирість у його очах, біль і розкаяння, які він намагався приховати.