Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

– Так, хех, я такий, – прозвучало трохи по-дурному, але парубок не засмутився.

– Товариство, пропустить, дайте ж мені оглянути нашого героя, – трохи обурливо, але здебільшого радісно, сказав мольфар.

«Що ж, він мене перехитрив та переміг, – похмуро, з відблисками люті, промайнула думка в голові Єрмака. – Чіпка-Чіпка? Кричить, поки можете. Зараз я вразливий, та яка різниця, якщо довкола мене вірні люди, котрі зроблять з вами все, що я тільки захочу! Особливо Ворон – він мене ніколи не зрадить, бо бачить у мені великого гетьмана, а інші послухаються його!»

«А протестувальники, – продовжував виплескувати свою злість переможений хижак, – уб’ю всіх. І Орлика дістану, і Чіпку, і Назара. Ооо, Назар! – гетьман посміхнувся, та ошкірився. – Назару я перегризу глотку. Як і деяким іншим. Вони за все заплатять! Завтра вони за все заплатять!»

Скажені думки переможеного гетьмана йшли одна за однією: «Завтра? Завтра вони, можливо, прийдуть сюди знов. І їх може бути набагато більше… тому треба діяти вже сьогодні. Вже зараз… але зараз мені треба хоча б приєднати долоні. Не знаю, це може зайняти декілька годин… а до повного заживлення узагалі місяці… але варто діяти», – думки про розправу шалено скакали. Скакали, поки не зупинилися на розумінні, як треба діяти: ввечері гетьман прийде у свій улюблений кабінет, сповнений такою затишною напівтемрявою, продумає план, та напустить свою напівтемряву на місто. Разом із клинками та рушницями каральних загонів, що захоплять або вб’ють усіх видних противників.

Потік злих думок промайнув свідомістю, заспокоїв розлюченого гетьмана думками про помсту, котру він здійснить трохи пізніше, та зник. Нібито в безодню, безслідно. Бо переможеним раптом запанував сум, а бажання когось вбивати відійшло.

Вовкулака сидів на бруківці, опустивши плечі та ледь помітно зсутулившись мокрими та голими плечима. На ньому майже не було одягу, щоб той не заважав при перетворенні на вовкулаку.

А гетьман не скористався цим. Ні, він перетворився, але пізно. І тепер його безвольні руки, котрі підживлювали лють хвилями болю, покояться у руках мольфарів. Двох чарівників, що зупиняють кров, знезаражують рани, та роблять інші підготовчі дії до процесу приживлення кінцівок; тоді як ще двоє обробляють його долоні.

Треба квапитися, бо вже через декілька десятків хвилин цей процес не приведе до результатів, та гетьман залишиться без долонь на все життя.

Та без можливості тримати гетьманську булаву.

Єрмак заричав. Лікарі здригнулися, але не припинили робити свою справу.

Гетьман не скористався можливістю перетворитися на вовка. На велику потвору, проти іклів котрої у сина не було б жодного шансу.

Але у тому й сенс, що тоді гетьман був би потворою в очах свого народу.

Ще більшою, ніж він був до цього.

– Геть гетьмана!