Луцій Анней Сенека - Діалоги

на о. Кіпр; бл. 300 р. до н. е. заснував стоїчну школу, намагаючись створити власну філософську систему; Піфагор — грец. філософ, засновник однойменної школи, перший представник філософського ідеалізму у грецькій філософії, його вважають автором низки правил і теорем у галузі математики, геометрії і музики, хоча провести межу між вченням Піфагора та його учнями, піфагорейцями, вкрай важко. Демокріт — грец. філософ-матеріаліст, виходець із Абдери (Фракія). На відміну від Геракліта, «філософа, який плаче», Демокріт сприймав навколишню дійсність радше зі сміхом, тож називали його «філософом, який сміється»; фундаментальне дослідження про Демокріта здійснив С. Я. Лур’є (Демокрит: тексты, перевод, исследования. — Л., 1970). Арістотель — грец. філософ, вчений-енциклопедист, учень Платона; у своїй «Нікомаховій етиці» критикував Платонове вчення про ідеї (звідси вислів: «Amicus Plato, sed magis arnica veritas» — Платон мені друг, але істина — понад цю дружбу); якийсь час перебуваючи в Македонії, виховував майбутнього славетного полководця і державного діяча Александра. Теофраст (372—287 рр. до н. е.) — грец. філософ і вчений, учень Платона, послідовник Арістотеля; був універсальним науковцем, автором понад 200 наукових трактатів, з яких до нашого часу дійшли лише деякі, з-поміж яких «Історія рослин» у дев’яти книгах і «Про походження рослин» у шести книгах; з його риторичних праць найбільше цитована — «Про стилі» (не збереглася); повністю зберігся трактат «Характери» (українською переклала Дзвінка Коваль).

57

Буде кого брати за зразок. — Досл.: «до чиєї подоби й себе виліплюватиме» (ad quorum se similitudinem effingat). Про це — й у «Листах» (11, 8), де Сенека повторює припис Епікура: «Потрібно вибрати якусь одну зразкову людину й постійно її мати перед очима, щоб жити так, немовби та людина бачила наше життя, все робити саме так, немовби вона спостерігала за кожним нашим учинком».

58

Ця думка дала поштовх поетичним візіям, що у поетичних творах Сенеки (епіграма «Про час»). У європейському живописі тема руйнівної потуги часу, саме в ключі стоїчних концепцій, представлена зокрема у полотнах представника німецького романтизму XIX ст. Каспара Давіда Фрідріха.

59

Йдеться про перського царя Ксеркса; цей епізод, пов’язаний з його походом на Грецію, описує Геродот у своїй «Історії» (VII, 46).

60

Марій — Гай Марій, неодноразово консул, римський полководець і політичний діяч (156—86 рр. до н. е.).

61

Квінкцій — Луцій Квін(к)цій Цінціннат двічі був на посаді диктатора (458 і 439 рр. до н. е.); за переказом, римський сенат покликав його до тих обов’язків таки від плуга. Успішно з ними впоравшись і не збагатившись ані на шеляг за час необмеженої влади, він одразу ж повернувся до плуга (жив і далі у вбогості, ледь рятуючи від голоду свою численну сім’ю).

62

Сціпіон — Публій Корнелій Сціпіон Африканський Старший (235—183 рр. до н. е.), переміг Ганнібала у битві при Замі (202 р.); звинувачений разом із братом у хабарництві (187 р.), усамітнився у своїй посілості в Кампанії, де й помер.

63

Гай Цезар — імператор Гай Калігула, що вирізнявся деспотичним свавіллям і розтрачанням державних засобів на чудернацькі витівки. Приміром, у 39 р. н. е. він, як про це Светоній у своїх «Життєписах…» (Калігула, 19), «вигадав новий, незнаний досі рід видовищ: збудував міст через протоку між Байями та Путеолами довжиною майже у три тисячі шістсот кроків, поставивши для цього на якорі всі вантажні кораблі у два ряди, насипав на них земляний вал і вирівняв його на зразок Аппієвої дороги. Два дні поспіль туди й сюди їздив по цьому мосту: першого дня — на прикрашеному попоною коні, у вінку з дубового листя, з невеликим щитом та мечем, у гаптованому золотом плащі; другого дня — в одязі візничого, на колісниці, запряженій двійкою найкращих коней; перед ним їхав юнак Дарій із парфійських заручників, а супроводжував його стрій преторіанців та когорта друзів у галльських колісницях. Багато хто вважає, що Гай придумав цей міст, аби позмагатися з Ксерксом, який здивував усіх, збудувавши міст через Геллеспонт, хоча він був набагато коротший…»

64

Мова про людей, які не раз домагалися вищих державних посад (див. прим. 16).

65

Рахунок рокам римляни вели не цифрами, а назвами консулів, яких обирали на рік (у рік такого-то консула…).

66

Секст Туранній — йдеться про Гая Тураннія, префекта аннони (див. прим. 1) за Тіберія і Клавдія.

67

Гай Цезар — Калігула.

68

Римляни не мали звичаю оплакувати померлих дітей, оскільки ті ще не сягнули розумової зрілості, отже, й повноцінними громадянами не були; хоронили їх не вдень, а вночі, при світлі смолоскипів.

69

Ґалліон — Луцій Анней Новат, старший брат Сенеки; таке ім’я він прийняв після того, як його усиновив знаний ритор Юній Ґалліон. Уславився як оратор, зробив успішну сенаторську кар’єру, був проконсулом в Ахайї, де йому довелось бути суддею апостола Павла: «А коли Ґалліон був в Ахайї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його, кажучи: «Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом!» Як Павло ж хотів уста відкрити, сказав Ґалліон до юдеїв: «О юдеї, якби сталася кривда яка або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав. Та коли спір іде про слово та ймення й Закон ваш, то самі доглядайте, — я суддею цього бути не хочу». І прогнав їх від суду. Тоді всі схопили Состена, начальника над синагогою, та й перед судом його били. Ґалліон же на те зовсім не зважав» (Дії святих апостолів, 18, 12—17). Після повернення до Рима покінчив життя самогубством, можливо, у цьому ж, 65 р. н. е., що й Сенека, його брат.

70

Egregius (лат.), видатний, — це «той, хто вибився з отари» (e grege).

71

Пор. у Діккенса: «Всі так кажуть, але я не можу погодитися з тим, начебто те, що всі кажуть, неодмінно правда. Всі нерідко помиляються. Як показує досвід людства, ці ж самі «всі» так уже часто помилялись, і часами так не скоро вдавалося зрозуміти всю глибину їхньої помилки, що цьому авторитету довіряти більше не варто».

72