Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

14.4 Коли в серце б'ють ножем, в'яне любов і падають мрії

Матвій
Дві доби по тому
Перше, що я відчув дивлячись прямо перед собою - це шок. Мені здалося, що я осліпнув або збожеволів, бо як інакше повірити власним очам?

За хвилину до того я відкрив двері власним ключем.

Чомусь думка приготувати вечерю засіла у мене в голові. Тим паче Марина вже тиждень писала,  що працює до п'яти. 
Піони купити я не зміг. По дорозі був єдиний квітковий магазин, де цих квітів чомусь не було. Зате було з 30 видів троянд. Взяв 11 рожевих. Вони виглядали найкраще і коштували найбільше. Сподіваюся, вона вибачить мені цей простий для наших зустрічей  букет. 
В квартирі стоять її сині туфлі на шпильках. Усміхаюсь, невже залишила свою улюблену обувку вдома. А поруч… чоловічі кросівки. Та ні. Стріпую головою і хмурюсь. Зараз тільки роззуюся... 
Я чую стони. І впізнаю їх миттєво. Мені здавалося, що так стонала вона лише піді мною, але у тій кімнаті зараз не я. Я йду тихо. Принаймні, я так думаю, бо не чую нічого, тільки звуки її голосу, які прориваються крізь мій дзвін у вухах.
Перед очима все пливе. Я бачу їх як силуети, що зливаються в одне в своїй злочинній експресії…
Серце обривається, бо цей біль переходить його межі. Боляче навіть фізично. Я стискаю руки в кулаки так сильно, що вони біліють і тремтять. Як же хочеться розможжити голову цьому придурку. 
Желваки ходять по скулах. Я сціплюю зуби, щоб втриматись. Всередині відчуття, ніби мене лайном облили. Погляд ще більше  розфокусовується, а варто лише дослухатися до відчуттів усередині і там… нічого… суцільна порожнеча, яка затягує і заморожує…
Вона гола вискакує з ліжка і, закутуючись у простиню, наступає щось тараторячи. 
- Метт… Метт… Метт…
Я не чую. Відпихаю її від себе і повертаю погляд на мускулистого мужика на ліжку, який кидає на мене незацікавлений погляд. Він старший за мене. Добре старший. І чого їй не вистачало. Що треба було ще? Чи вона просто німфоманка…
Я вибухаю гнівом і хапаюсь за голову. Все що вона каже, йде субтитрами повз моїх вух. Цей коханець уже стоїть одягнутий. Він бере цигарку з запальничкою на тумбочці якимось надто звичним рухом, ніби вони вдвох у СЕБЕ вдома, і виходить на балкон. А мене не покидає відчуття, що я третій зайвий у нашій квартирі. Уже не нашій…
- Метт… - мене бісить власне ім'я з її вуст і цей покидьок, який розхажує по МОЇЙ квартирі.
Я хочу його вбити і лякаюся одразу ж від цієї думки. Я хочу вбити їх обох…
Далі все в тумані. Звуки ледве доносяться до мене. Вона тепер не виправдовується, а щось кричить, хапає мою руку, що окровавлена занесена в кулаці. Я переводжу сліпий погляд на іншу руку і бачу, що тримаю за грудки її коханця.  Я стріпую з себе уже колишню дівчину і смачно заряджаю в носа в котрий раз цьому… супернику? Новому обранцю? 
Вона кляне мене останніми словами…
Уже не вибачається. 
- Схиблений виродок! Сукин син!
Так, я такий. Давай, дівчинко навалюй лайки! Зате тепер на обличчі твого недоїдка немає зверхності. 
Страх. Я чую запах його страху. І це запалює мене як звіра бити ще. Я хочу бити, доки не побачу його бездиханне тіло. Тому відпускаю, доки можу.
Він осідає на підлогу і тримається за обличчя, куди я наніс не один удар. Стогне і відповзає. 
А я не відчуваю болю на кістяшках, збитих до крові. Я не дивлюсь на неї, боючись, що залишки мене зараз пропадуть вже точно і безповоротно. 
Я любив її. Ні, я все ж люблю її. От тільки не зараз, бо зі мною не вона, а її паскудна дешева копія. Тільки б моя гордість не впала до ніг уже «немоєї» дівчини…
Я вибігаю на вулицю прямо під зливу, парадна за моїми плечима зачиняється і я дивлюсь в небо. Я хочу розгледіти там того, хто намалював моє життя таким… 
Чому в мене завжди забирають те, що я найбільше люблю. Невже я настільки великий грішник, що мене не залишать в спокої. Може, в минулому житті я спалив якусь церкву, повну прихожан! Як я хочу закричати в оце небо: якого дідька знову мене розбили і викинули!

І ось я уже стою під чужим зонтом, набираючи номер друга. Через декілька секунд гудки змінюються його голосом. Я промовляю лише два слова:
- Ми розіб'ємось…
Він мовчить. Мій голос точно говорить сам за себе. Навіть я не впізнаю його. Зараз із моїм другом говорю не я і навіть не мій помираючий голос. Бо я уже годину як застрелений. В упор…
- Добре. Випий нашого справжнього чоловічого заспокійливого…  - зітхає  Артем. - Я ще подзвоню. Визви таксі і добре відпочинь вдома…
На фінал Red Bull X-Fighters райдери Lion&Art не з'явилися, чим неабияк розчарували своїх фанатів…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍