Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Кіра
Білявка усміхається кокетливо, а Метт біліє. На його обличчі з'являється вираз відрази. Таким я ще його не бачила. В моєму серці зароджується почуття якоїсь тривоги.
- Чого явилася, - крізь зуби, зковтуючи, цідить генеральний директор.
- Милий… - тягне, що аж мені стає гидко. - Стільки часу минуло не роби таке страшне обличчя. Я між іншим на прийом по справі! - удавано ображається.
Стоп. Це що колишня?!
- Марина. Ти змінилася до невпізнання, - криво усміхається Метт.
- Дамочка, ви хоч записалися на прийом? - хмикаю поруч. 
Навіть не знаю, що на мене найшло, але як подумаю, що у них якась спільна історія, так мене коробить.
- Так, записатися потрібно обов'язково. - піддакує Христина, яка тільки-но зайшла з кипою документів.
- І оцих от ти понабирав? Що за клуші.. - кривить нос Марина.
- Очевидно, що смак у Вас Матвій Олександрович бажає кращого,  -   навмисно голосно кажу і змірюю поглядом це чудо в пір'ях.
- З того часу я впевнений, що пішов на поправку, - хмикає він поруч. - Я лише починаю розуміти прекрасне, - він дивиться на мене з смішинкою в темних очах і від цього жирного натяку в мене пробігають мурашки.
- Ви що подуріли?! - перериває нас ця курка. 
Я закочую очі. Зітхаю. Спокійна. Ну, майже…
- Як там твій старичок, - усміхається Метт. - Ревматизм замучав, що ти зійшла з хмарки до молодого мене? - отрута з нього так і плеще. - Тільки от 7 рочків минуло…
Тепер зрозуміло, що це опудало, яке косить під бренд, дійсно колишнє стерво!
- Не язви. Ми з Масиком досі разом. Міцний союз. А з тобою… було прісне минуле… - хмикає.
- Тоді чого приперлася до прісного минулого, - бурчу собі під носа, але в цей момент стає так тихо, що всі чують мою фразу. І зараз дивляться на мене. 
- Кхм, - тепер я дивлюся на Матвія, який давиться сміхом. - Хм, - він все ще намагається зробити серйозний вигляд. 
- То чого прийшла? - знову кидає фразу в бік колишньої з суворим виразом обличчя. 
- Ой, треба ти мені. Чоловік хоче замовити аудит, але він… в нього… справ  багато, - хмикає зверхньо. 
- Ха, - їдко усміхається Матвій. - Ахахахаха… - раскатисто сміється таким глибоким тембром, що я залипаю на його усмішку. 
Але швидко орієнтуюся і впиваюся в долоню нігтями, аби привести до тями попливший мозок невеличким болем і повернутися в реальність.
- Що не так! - істерично питає, добренько прикладаючи свою сумочку на стіл секретарки, поруч якого зараз стоїть. 
- От ссикло!  - сміється він. - Це ж кому скажи не повірять, до мене прийшла колишня замість коханця за допомогою для його фірмочки, бо цей ссикун сидить вдома і трясеться, аби тільки мені на очі не попастися… - зло вимовляє, гнівно дивлячись прямо їй в очі. - Не роби комедію, а краще йди звідси!
- Який же ти! Досі не можеш відпустити мене і те, що я тебе кинула, - усміхається і говорить притворно милим тоном. 
- А хтось таке взагалі тримає? - бурчу собі під носа.
Матвій хмуриться, напружуються його скули. Мені він зараз схожий на дракошу, в якого через секунду повалить дим з ніздрів.
- Ти ж ні в житті, ні  в ліжку. Ти ніякий. Жити з тобою було прісно і нецікаво. То ти на свої перегонах чи що там, то біжиш по-першому зову свого татуся зариватися в документи, які щиро ненавидиш…
Всі присутні вкрай напружені. Я бачила, що Сергій швиденько підхопив Христину і вивів її, аби вони не стали свідками. Я ж стояла тепер за Матвієм і мені здавалося, що краще залишитися. Якщо піду, то здасться, що я його кинула. Тим паче він начебто ще більше загородив мене від цієї придурошної. 
- Не роби вигляд, що ти добре мене знаєш… - цідить крізь зуби Метт. - Як виявилось, це неправда.
- Ха-ха-ха. Ми жили з тобою. Я знаю тебе більше, ніж хто б то не був. Єдине, що хоч трохи скрашувало наші дні це … ні, - водить вона  пальчиком заперечливо. - Не секс. А коли вдома залишався не ти, а твоя банківська картка. Хоча там завжди було мало… - усміхається. - Ти ж гордий. Грошики батька залишаєш при ньому… Телепень!
- Все сказала? - напружено відповідає Метт. - Тепер можеш іти. Не змушуй мене викликати охорону.
- А я бачу тут хамлять клієнтам… - солоденько тягне ця істота. - Ну викликай свою охорону. Я сумніваюсь, що вони будуть такими ж тактичними і пропустять повз вуха мої слова як ті двоє, що тільки що вийшли. А я буду кричати на всю, який ти покидьок змусив клієнтку покинути свій офіс через те, що вона колишня, яку ти кинув… - вона сміється, а я злюся. - Плітки тобі життя не дадуть, я ще й відео можу зняти. В мене блог є свій. Я тобі акції обвалю! 
Метт все-таки йде до селектора, аби викликати охорону. Я зупиняю, його хапаючи за руку.
- Дозволь мені сьогодні побути твоїм охоронним песиком, - усміхаюся йому заспокійливо. 
Іду до столу секретарки і виймаю звідти скотч  в пачці, який для зручності фасують у прямокутні шматки для заклейки поштових коробок. 
Швидко виймаю один і підходжу до цієї ідіотки, яка дивиться на мене з поглядом : «ну і що ти мені зробиш». 
Я відділяю липку частину з найширшою із можливих посмішок. І швидко, доки вона не зорієнтувалась, наліплюю їй прямо на рота. 
Вона навіть не напружилась, коли я до неї йшла з незнайомим предметом в руках. Ну, ідіотка!
Марина психує і зразу же намагається відчепити, але жмуриться і мугикає, бо відділення навіть на міліметр приносить неймовірний біль. 
Скотч офігенсько клеїться! Я один раз цю гадость випадково зачепила пальцем, то доки  віддерла наревілася. Аж з шкірою лізло. Христина потім прийшла і сказала, що треба було просто під водою помити добре. Бо він до добре-теплої води нестійкий і одразу тане й розлипається. Але під рукою води у цієї Марини немає і до того ж вона наврядчи додумається. Доки вона намагається щось зробити з своїм ротом, я хапаю крепко в кулак її за коси і, добре нахиляючи, тягну за собою на вихід.
Впевнена, зараз по камерах вся охорона офігіває із цього шоу. Принаймні, усі співробітники,  що шниряють по коридору або перешіптуються, або роти відкривають від несподіванки. Христина, яку зустрічаю по дорозі, заливається сміхом.
Це неподобство в платті пручається, але я йду швидко і смикаю її періодами, аби вона не могла до мене дотягнутися. Вона щось мичить позаду, а настрій у мене стає все чудовіший. Час позбутись сміття. 
Я прямую майже до виходу і бачу двері. 
Відчинені. 
З усієї сили швиряю її у той бік, відпускаючи волосся. Вона падає на підлогу. Намагається підійнятися. Але я давлю на її плече і змушую її залишитися на місці. Попутно чітко говорю у  вухо:
- Як ти дізналась на своїй шкурі, я трохи  психічно неврівноважена особа. Якщо не хочеш залишитися без патлів і зуби не заважають, то будь чемною істотою зникли з горизонту, доки я не розцарапала твоє не дуже гарненьке личко… - тепер це опудало з заклеєним ротом залишається у холі не в змозі навіть слова сказати. 
Вона намагається чіплятися до співробітників, але ті її не розуміють, тому вона пише СМС в телефоні і, бісячись, всідається на диван, обхоплюючи сумку руками. Дуже комічне видовище здалеку. Цих емоцій їй на довго вистачить.
Всі присутні оминають її. Добре, що клієнтів тут немає. 
Я прямую назад в кабінет Метта. Собою більш ніж задоволена. Хоча, напевно, спершу забіжу до охорони, нехай записи на всяк випадок підітруть в потрібних місцях. Мій мудрий батько і досвідчений дід вчили підчищати за собою. А люди хай поговорять. 
Моє ображати не можна. 

І плювати на те хто що подумає!