Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Яра сиділа біля матері, проте думками була далеко. Вона досі не оговталася від того, що почула. Здогадки про те, що саме вітчим став причиною хвороби матері, були у дівчини з дитинства. Проте той виявився ідеальним актором. Він так правдиво розігрував свою скорботу та відігравав роль згорьованого чоловіка, що йому повірити всі, навіть Яра. Звичайно, з роками вітчим розкрив їй свою справжню сутність. Проте дівчина звикла й до такої його поведінки, пояснюючи все його складним характером.

Та сьогодні все змінилося. На рахунку голови громади був не один злочин. Через нього загинув його ж брат-близнюк. Через нього стратили невинних закоханих. З його вини мама Яри зараз лежала у темній літній кухні, як овоч, не впізнаючи власну доньку. Він закрив людину у підвалі і невдовзі планував вчинити з його донькою те, що зробив зі своє дружиною. Або й гірше, бо ж попередні обіцяні не виживали.

Яра поцілувала мамину руку і підвелася. Вона вийшла у двір і побачила пікап Власлава. Вітчим, швидше за все, спав п’яний вдома. Дівчина вибігла за ворота. Надворі сутеніло. Яра не знала, куди бігти і що робити, проте й не могла сидіти, склавши руки. Вона минула вулицю і повернула за ріг, як раптом побачила Євдокію, яка якраз гнала корову додому. Аби не привертати уваги, дівчина перетворилася на кішку, і кинулася в хащі.

Вона бігла навмання, не розбираючи шляху. Над верхівками дерев сяяли зорі. Яра часто втікала до лісу. На щастя, він починався через дорогу від будинку Власлава. Останній не знав про здатність падчерки змінювати власне тіло. Колись мама заборонила Ярі будь-кому розповідати про це.

Врешті кішка опинилася на галявині і різко зупинилася. Вона відчула чиюсь присутність. Вроджений нюх та здатність бачити у темряві сигналізували про небезпеку попереду. Яра чула важке дихання у кількох метрах від неї. Вона обережно прокрадалася вперед, беззвучно ступаючи м’якими лапами та нагостривши вуха. Поміж високої трави виднілися темні обриси чогось великого та… живого. Воно спало, згорнувшись у кілька кілець. Його лускате тіло розмірено здіймалося у такт глибокому диханню. Яра підійшла ближче і зупинилася. Тієї ж миті істота перестала дихати. Здавалося, світ завмер разом із нею, та вже через секунду вона підняла голову та розплющила очі. Золоті, з вертикальними вузькими зіницями, вони вп’ялися в руду кішку, яка здавалася крихітною у порівнянні з їхнім володарем — великим Змієм. Грізно засичавши, він здійнявся над Ярою. Та притиснула вуха до голови і припала до землі, проте не втекла. Кішка та Змій продовжували дивитися один на одного. Їхні очі були на диво схожі: у них палав вогонь. Здавалося, він був здатен спопелити все на своєму шляху.