Erleen Nord - Катарсис, Erleen Nord

В момент, коли найманець переступив межу міста, він почав чути голосний плач, що залунав наче в його ж голові. Але плач не був тим, що він чув на площі: це лунав плач жіночий. Ґодо завертівся, намагаючись побачити щось небезпечне, ухопився міцніше за кинджала. Але навколо було порожньо, лише покинуті будинки на околицях Леберехту продовжували стояти та проглядатися з-за туману. 

Та туман перед Ґодо став густішим, зарухався наче гаряче повітря від багаття. Водночас нещасний та страдницький плач лише посилився, змушуючи Ґодо заклякнути на місці. 

З густого туману вийшла оголена, молода жінка: чорне довге волосся, що плавало в повітрі наче у воді; зелені прекрасні очі, з яких лилися чорні сльози; бліда як у мерця шкіра. 

— Ні… ні, — пошепки, через зуби, прошепотів Ґодо. 

Тіло не слухалося найманця, і з кожним кроком жінки лише сильніше сковувалося страхом. І коли її холодне та заплакане чорним слізьми обличчя опинилося біля його лиця, він відчув страх, який неможливо описати. Він більше не боявся смерті чи болю: боявся лише тої, що була перед ним. 

Смарагдові очі дивилися на нього з такою неприродною цікавістю, що погляд цей просто не міг належати людині. Наче щось демонічне чи потойбічне маскувалося під людину. 

Ґодо відчув, наче його свідомість, його душа, почала покидати тіло. Погляд жінки поглинав його, занурював в глибини жаху. 

В мить, коли замість плачу пролунав не менш холодний сміх, Ґодо відчув, що його серце більше не б'ється, а страх нарешті почав відступати від його розуму. 

Ґодо помер, а на околицях Леберехту залишився стояти його паралізований посмертним жахом труп.