Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

сигналом: «Японія вам не вірить і діятиме на власний розсуд». Вони тоді не зрозуміли його до кінця.

Вибір із двох вітрів

Генштаб японської імператорської армії мав план нападу на СРСР із поетичною назвою «Північний вітер, дощ». Але був і план «Південний вітер, дощ», націлений на колонії Великобританії, Франції, Нідерландів і США в Південно-Східній Азії. Якому «вітру» надати перевагу? У Токіо не поспішали з рішенням — хотіли спочатку побачити, як підуть у вермахту справи в Росії.

А бліцкриг не вдався, і японці вибрали «Південний вітер». Радянський розвідник Ріхард Зорге сповістив про це своє керівництво, і для захисту Москви було відправлено 12 далекосхідних дивізій. Ріббентроп визнав у мемуарах, що саме вони вирішили результат битви за російську столицю.

В японських верхах, серед політиків і воєначальників, не було повної одностайності: хтось обстоював «Південний вітер», хтось — навпаки. Шальки терезів коливалися. Вважається, що «південна» переважила завдяки Халхін-Голу, де японці отримали пам’ятний урок. Але вагомою гирею на цій шальці стала й їхня образа на Німеччину.

«Південний вітер» розбушувався

24 липня 1941 року японські війська ввійшли до французького Індокитаю (нині це держави В’єтнам, Камбоджа, Таїланд і Лаос). Підконтрольний Гітлеру уряд Франції (точніше, її південної частини, бо північну окупувала Німеччина) дав на це формальну згоду. Хоча японці все одно б увійшли — це був перший порив «Південного вітру».

Сполучені Штати Америки, які мали великі інтереси в цьому регіоні, вимагали від Токіо припинити агресію і заразом вивести війська з Маньчжурії. «Самураї» гордо відмовились. Тоді Вашингтон наклав ембарго на поставку до Японії сталі та нафти. Без них вона не могла довго воювати: маньчжурських і власних ресурсів не вистачало. Було два виходи: підтримати Гітлера у війні проти СРСР або захопити нафтопромисли Малайського архіпелагу, який належав Нідерландам (нині на ньому знаходяться, зокрема, держави Індонезія і Філіппіни). У Вашингтоні вважали, що японці не зважаться на другий варіант. Зломлена Гітлером Голландія, вона ж Нідерланди, нічого вже не важила, але малайську нафту, потрібну й Америці, міг надійно захистити її флот. А перший варіант — напад на Росію — цілком влаштовував багатьох вашингтонських політиків. Вони так у нього повірили, що не надали значення сигналам про підготовку нападу на Пьорл-Харбор.

7 грудня 1941 року ця головна база Тихоокеанського флоту США на Гавайях була розгромлена японцями з повітря і з моря. Японія вступила у світову війну.

Фюрер прозрів

«Ми дізналися про це по радіо, — згадував Ріббентроп. — З дипломатичних причин нам довелося висловити свою радість, але це відчуття не було щирим»... Ще б пак! Адже тепер і Німеччина втягувалась у війну з Америкою, яка досі дотримувалася формального нейтралітету.

Гітлер нарешті зрозумів, що поводився дуже нерозважливо стосовно далекосхідного союзника. І після чотириденних вагань зробив чергову помилку: оголосив війну США. Ріббентроп намагався його втримати:

— Ми зобов’язані виступити на боці Японії тільки в разі, якщо вона зазнає нападу, але вона сама напала!

Фюрер не слухав:

— Ми маємо це зробити, інакше Японія ніколи нам цього не пробачить!

А вона і так не пробачила. Після поразки під Москвою Берлін став наполегливо просити японців про допомогу: «Давайте потиснемо руки один одному на Уралі!». Після розгрому в Сталінграді він уже майже благав їх відкрити другий фронт. Відповідь незмінно була уникливою: так, готуємось, але наразі в нас замало сил! Якби Гітлер не знав, що в Японії нема євреїв, він, напевно, вважав би це їхніми підступами...

Процитую стенограму наради у ставці фюрера від 5 квітня 1943 року (її наводить у своїх спогадах генерал Вальтер Варлімонт):

Гітлер: Ви не повинні вірити тому, що кажуть японці. Я не вірю жодному їхньому слову. Вони багато брешуть... Це абсурд, що вони не можуть набрати більше тридцяти піхотних дивізій. Населення Японії більше нашого. Вона може сформувати 120 дивізій. В усякому разі, ми не знаємо, скільки вона має їх насправді... Є в них сучасні танки чи ні?

Один з помічників: Про свої танки вони розповіли нам так само мало, як і про свою авіацію.

Гітлер: Вони нічого не розповіли нам про свої кораблі й раптом опинилися там з найбільшими бойовими кораблями у світі. Вони нічого не розповіли про авіаносці, і от у них казна-звідки найбільша кількість авіаносців. Вони жодним словом не обмовилися, кажу вам, жодним словом! Якщо у них є якісь плани, ми ніколи про них не почуємо, а якщо вони скажуть нам, що планують операцію на півночі, я скоріше дійду висновку, що вони затівають щось на півдні.

Гітлер надто пізно зрозумів те, що добре знав червоноармієць Сухов із фільму «Біле сонце пустелі»: Схід — діло тонке!..

Відбій газової тривоги

Чому Німеччина і СРСР не застосували хімічну зброю

Якби Гітлер мав атомну бомбу, він застосував би її без наймейших вагань. У цьому був переконаний навіть рейхсміністр озброєнь Альберт Шпеєр. Але чому фюрер так і не використав хімічну зброю? І чому Сталін не віддав такого наказу, коли доля Москви трималася на волоску? Дехто називає цю загадку чорною дірою в історії Другої світової війни.

Дивна хмара

Розпочнімо, однак, з Першої світової. Вона мала здебільшого позиційний характер, противники довго товклися на місці — недарма Ремарк назвав свій знаменитий роман «На Західному фронті без змін». На ділянці поблизу бельгійського міста Іпр, де стикувалися позиції британців і французів, боїв не було вже п’ять місяців. А день 22 квітня 1915 року взагалі був тихий, німці майже не стріляли. Напевне теж, подібно до союзників, засмагали на весняному сонечку. Було тепло, дув несильний східний вітер — одне слово, гарна погода.

Раптом з боку німецьких траншей донеслося дивне голосне шипіння. Відтак над самою землею виникла і, швидко збільшуючись, попливла на захід жовтувато-зелена хмара. Дивитися на неї було цікаво. Аж раптом у ніс ударив різкий запах хлору. Перелякані люди втікали від хмари, але було запізно — отруйний газ випалював легені. Загинули близько п’яти тисяч осіб, понад десять тисяч стали інвалідами.

Ділянка фронту завширшки три з половиною кілометра залишилася без захисту. Крізь цей пролом ринули німці в масках із спеціальним просоченням. Їх було порівняно небагато — лише один батальйон, 500 осіб. Стратегічний ефект виявився нульовим, на відміну від