Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Забирай усіх подалі від мене.

Голос, від якого крижаніє душа. Чи зможе вона до такого звикнути? Звичайно, він знав, що Сандрін не залишить його одного. Вона нікуди не піде. А ось Делоріс анне відіслала на стіну.

- Знаменитий Максуд. - стародавній амаліон почав рух у правий від себе бік. - Я про тебе багато читав.

- Тоді ти дуже дурний, коли вирішив зійтись зі мною в поєдинку. - нову цей голос.

Амаліон усміхнувся. Вони з Максудом продовжували кружляти широкою дугою. Армія амаліонів, що підійшла майже впритул до них, мовчки стояла на місці. Навіть граваліони не видавали й звуку. Максуд зробив повне коло, став знову спиною до фортеці. Кидок. Такий, ніби на Максуда повіяли всі вітри світу і направили його в амаліона. Маршал виставив уперед плече та збив супротивника. Амаліон, що світиться, врізався у своїх солдатів, поваливши пару десятків міцних граваліонів. Максуд намертво завмер на місці. Він чекав.

Сяючий амаліон раптово вилетів з іншого боку. Вже із двома мечами. Він накинувся на Максуда.

Ейр відкрила рота. Дві плями. Світла та темна. Вони кружляли, стикалися, відскакували і знову наближалися. Іноді вони пролітали повз фортецю, іноді прямо по рядах граваліонів. Від чого ті розліталися на всі боки. Іскр Ейр не бачила. Значить, Максуд досі без зброї. Може, крикнути йому та кинути свій меч? Ні, маршал безперечно не дурень. Він знав, що робив. Якщо пішов без меча, то так треба. Принаймні, сабазадонка хотіла в це вірити.

Бій унизу тривав. Бій, де неможливо нічого розгледіти. Окрім одного. Світла пляма весь час відлітала. Все далі і далі. Вона крутилася, намагалося напасти з різних боків. Але завжди відлітала. Ейр чітко бачила амаліона дуже рідко. В основному, після того, як Максуд знову його вдарить і той стрімголов прокотиться по своїх військах. Ось і зараз обидва воїни зупинилися. Кроків десять розділяло їх. Максуд чекав. Ні з того, ні з сього маршала збило з ніг. Ейр не відразу зрозуміла, в чому справа. Чорна тінь закружляла чорної ночі темним піском. Її важко було навіть розглянути. Як з нею битися, сабазадонка навіть не уявляла. Вона бачила, як маршал ухилявся від атак тіні. Спочатку напад чорної плями мав прямолінійний характер. І Максуду вдавалося уникати зустрічі з нею, застосовуючи свою швидкість і різкі стрибки. Потім тінь змінила тактику атаки. Вона ніби вставала дибки, потім розхлюпалася в різні боки, і неможливо було визначити, з якого боку вона нападе. Одного разу Максуду вдалося вгадати. Іншого – ні. Тінь збила його та майже накрила собою, сховавши воїна під ковдрою ночі. Але Максуд вчепився за неї руками і не давав повністю себе вкрити. Воїн чинив опір, стиснувши зуби і вискалив їх. Тінь тиснула. Ейр повернула голову вбік, подивитись на Жазель.

- Зараз, зараз... - сказала дівчина, побачивши погляд Ейр. - Амайанта вже запалила очі.

Блискавка. Прямо з неба і просто в тінь. Але Максуда та все одно не випустила. Тонкі язики чорної ночі почали обплітати руки воїна. Вони вилися все вище і вище, як чорні змії, доки не досягли голови. Ще одна блискавка. Амайанта з висоти влетіла в тінь і засяяла яскравим світлом, але навіть так не змогла звільнити воїна. Чорні нічні мотузки обплітали голову Максуда. Сандрін випустила кілька стріл, поглинених тінню.

- Це фантом. Частина фантома! - кричала Амайанта. - Нам із ним не впоратися.

Богиня стиснула зуби, піднімаючись нагору. Руки стиснуті в кулаки. Очі горять білим вогнем. Вона закричала і кілька блискавок одночасно вдарили в чорну тінь. Сандрін продовжувала вистрілювати силові лінії з різними кольорами. Вона випробовувала різні варіанти. Максуд напружив усі свої сили і одним ривком скинув тінь.

- Звідки тут узятись фантому? - холодний голос розрізав ніч.

- Це уламок. Як той, що у Жазель. Але цей… із самосвідомістю.

Максуд перевів погляд на Амайанту, що тепер зависла за його плечем.

- Ну… він розуміє, що робить. Думає. Хоч і примітивно.

- Таке можливе?

- Іноді так. - знизала плечима богиня. - Треба тікати.

- Ні. - відповів воїн таким самим крижаним голосом.

Тінь заструмила до нього. Максуд простяг руку. Через секунду меч із гучним звуком плескання врізався йому в долоню. Він накинувся на тінь. Та зовсім не поступалася йому у швидкості спочатку. А потім сама перейшла в наступ, змусивши Максуда відбиватися і пропускати її удари. На тілі воїна з'являлися рани, як гриби після дощу. Амайанта вдарила блискавкою, але тварюка, здавалося, навіть не відчула цього.

Максуд відстрибнув. Він завмер, повільно випростався.

- Забирай усіх подалі від мене.

- Що ти задумав? - голос Амайанти задзвенів хвилюванням.

- Тільки так я зупиню її.

Амайанта відкрила рота, щоб сказати, що це погана ідея. Щоб Максуд не задумав, вона була певна, що це погано закінчиться. Але знала, що його не вдасться переконати.

Темний вибух. Тепер вибух перестав бути невидимим.

- Лягай! - закричала Ейр, побачивши, як повітря попереду них згустіло.

Вона завалила Жазель, прикривши її згори собою. Їх мало не знесло зі стіни. Ейр швидко схопилася на ноги і подивилася вниз. Максуд стояв з мечем у руках. Чорний меч алхіміста. Той, що вбиває богів. Тінь розташувалася навпроти нього. Ейр здалося, що Максуд став ще темнішим, ніж був. Тепер сама ніч стікала з нього. Наче світло від всіх смолоскипів обминало його стороною. І тепер та тінь зовсім не здавалася чорнішою за Максуда. Зіткнення. Тінь відскочила. Максуд нападав. Він стрибав праворуч і з'являвся ліворуч, рубаючи чорний потік мечем. Стрибав ліворуч і з'являвся праворуч. Він вився навколо тіні, кожного разу відсікаючи від неї кілька шматків. Тінь спробувала втекти, рвонувши в середину війська і поглинаючи собою солдатів. Максуд атакував і там. Він кружляв навколо зловісної тіні, заодно вирізуючи цілі ряди ворожих солдатів. Сотні граваліонів та амаліонів розліталися навпіл, якщо Максуд переміщався поблизу них. Сотні. Цілі голі плями почали з'являтися у таборі ворога. Маршал крутився, нападаючи з різних боків. І скрізь вмирали амаліони та граваліони. Іноді голови десятків із них злітали в небо. Іноді вороги просто розпадалися на частини. Так, наче їх перерізали одним гігантським мечем.