Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

Індгарт зітхнув й повернув до неї лице. В горіхових очах блищав останній по-справжньому теплий осінній ранок. Скоро їх навіть багаття не врятують на стоянках. Доведеться щоразу шукати дах з комином.

— Не у всіх, — з сумом пояснив він, — але ті, хто мають мізки, можуть розуміти, коли щось суне. В принципі, ти теж маєш це розуміти.

— Ага… — протягнула Арніка, вдаючи, що розуміє, про що він. — Так, стоп, ти тільки що сказав, що й серед ельфів є дурні? Ти хто такий і куди подів Індгарта?

— З’їв, а кістки пустив на кинджали, щоб вас з кровососом зарізати поночі.

Індгарт зробив великі очі й розмахував руками перед обличчям, вдаючи паси темного мага. Вона не змогла стримати сміху, на який обернулось кілька матросів, що нещодавно вийшли зі своїх кают. Близькість ельфа їм подобалась не більше, ніж близькість вампіра чи магічки. Можливо, серед низ були послідовники Арбору.

— Якщо чесно, якась частина мене все ще сподівається, що все минеться, — Арніка бездумно блукала пальцями облущеною фарбою перил, намагаючись не витріщатися на чоловіків, що косили в їх бій й обережно відходили осторонь. — Але не відчувати, що щось наближається теж не можу. Ти правий.

Ще й родова обітниця їй спокою не давала. Але говорити про неї Індгарту Арніка поки не наважувалась. Їй здавалось, що варто сказати про неї вголос, як весь гнів богині звалиться на неї в ту ж мить. Вона знала, що страх цей був більш ірраціональним, ніж реальним, але нічого зробити з собою не могла.

— Ти хто? — Індгарт вигнув брову, але вона його обірвала жестом. Він кивнув, в знак згоди, або своїм власним думкам й додав: — Тут не просто щось, тут грандіозний капець маячить.

— Можливо, — вона тільки й знизала плечами.

— Як думаєш, тутешні води підкоряються елементалям? — Індгарт спробував перевести тему.

— Не знаю, – Арніка мотнула головою. – Я не чула її відгуку, але не думаю, що елементаля тут нема. Він скрізь є. Навіть в тобі чи Мердхольді.

Індгарт потягнувся й широко позіхнув. Йому, як природному магові було нудно слухати про елементалі й їх мешкання. Це він сказав Арніці ще кілька обертів тому, але все рівно показував всім своїм виглядом незацікавленість щоразу, коли вона щось намагалась пояснити. Арніку це злило, але в цьому був весь Індгарт.

— Піду я, – Індгарт відхилився назад так сильно, що Арніка здивувалась, як він не зламався, – годують нас тут як на забій. І не скажеш, що корабель піратський.

— Тихіше ти, — застережно цикнула Арніка, кидаючи обережний погляд на матросів, що вже у всю силу снували палубою.

В тому, що це був саме піратський корабель вони переконались минулої ночі. Арніка краєм вуха підслухала розмову, коли йшла повз кают-компанію до місця, яке слугувало вбиральнею, після заходу сонця.

— Більше жоден жандармський щур не ризикне стати на дорозі у особової шхуни самого герцога. Щойно ми збумо здобич і отримаємо флібустьєрський мандат ніхто не може нам перічити, навіть охвіцери Сермузу, — обіцяв команді Мардхольд, якого було видно через невелику щілину в дверях.

Команда голосно прийняла його обіцянку, а Арніка поспішила покинути сховок й повернулась в каюту.

— Та не парься ти, — махнув рукою Індгарт, коли вона розповіла чоловікам про почуте. — Сприймай все як нову пригоду.

— В яку нас вперше утягла не твоя королівська дупа, — вона закотила очі.

Арніка не зводила очей з компанії матросів, до яких знову приєднався Антаїр. Здавалося, що з ним команда таки мала більший контакт, ніж з ними.

“Пам’ятай, він — нам не друг. І краще хай всі думають, ніби у мене все ж є морська хвороба”, — пролунав в неї в голові голо Індгарта. Далі ельф махнув рукою й посунув всередину.

Він, удавано похитуючись і кривлячись, наче його от-от знудить, сховався за дверима, а Арніка здригнулась. Антаїр дійсно за ці тижні став відчуватися як свій, як друг, але коли вони зійшли на палубу щось у ньому перемінилось. Індгарт теж це помітив. Це не була її прогресуюча параноя.

Арніка струсила з себе відчуття скорого лиха й з удаваним безтурботним виразом спрямувати погляд до водяної гладі.

Повірити в те, що Смородина, ріка мертвих, абсолютно безпечна рівносильне, сказати що вогонь не обпікає і не плаве льоду. Для цього потрібно бути або несповна розуму, або дурним що окунь. Сульха страшна її історією. Смородина ж — тим, що жило в її глибинах. Вона сама була історією. І далеко не тою милою казочкою, яку розповідали на ніч дітям в Сермізі.

Хмари вкрили небо різкими хаотичними мазками закоханого художника. Світанкове сонце сором’язливо визирало з-за них. Неприємна погода. Не скажеш: скоро почнеться шторм, піде дощ чи Сварог вирішив подарувати по-справжньому теплий осінній день.

Навіть вона, далека від морської справи, розуміла, що ходити по річках і морях — речі різні. Але сумнівалась, що шторми з бурями на них сильно різнились. Вони не приносили нічого хорошого ні в прісних водах, ні в солоних.

Від самого порту у невеликому селищі, назву якого вона так і не спромоглась запам’ятати — там точно було щось морське — її не покидало відчуття, ніби хтось безперестанку дивиться їй між лопаток. Тепер вона знала хто.