Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

Арніка ледве стрималась, аби не фиркнути. Індгарт не був би собою, якби не хотів перевірити межі можливостей свого навику. Завжди він так. А потім в чарпункті цілительки жалілися ректорові на баламутного принца.

“Ти так віриш в наш успіх чи просто надієшся отримати найдорожчу іграшку, якої тобі не хвата, щоб в твої мізки ніхто не міг проникнути?”

“Ти надто песимістична, – його голос відбивався в голові Арніки веселою луною. – Навіть гірше нашого нового друга. Тільки поглянь на нього: як мучиться”.

“Взагалі-то морська хвороба тут у тебе”, — нагадала вона йому.

“Та нема в мене ніякої хвороби! Прикинувся, щоб притупити пильність нашого кликастого друга. Що ж ти все завжди за чисту монету сприймаєш?!”

— Не все, — ображено буркнула Арніка й відвернулась.

Але Індгарт був правий: з Антаїром щось відбувалось. Вампіра ніби підмінили. З тої самої ночі, коли вони натрапили на стоянку Вестів, він сам не свій: постійно озирався по сторонам, ніби боявся, що хтось за ним слідкує, сумний й весь час стискає маленьку лапку на пожухлому папері. Ніби дитина малювала, а потім хтось порвав малюнок і Антаїру потрапив клаптик з кривуватою лапою, більш схожою на переспілий фіолетовий огірок, навіть шипики були.

“Може він за домом сумує?” — подумки запитала Арніка.

“Біс його знає, але не подобається це мені”, – відповів Індгарт.

“Тобі все не подобається. Навіть Лів”.

“Вона мене лякає, а не не подобається. Це інше”.

“Та чи?”– Арніка ледь стримала сміх в голосі. Індгарт застогнав вголос.

Минулого кругу Лів запросила Індгарта на осінній бал в честь Саману. А він, дурень, взяв й погодився, хоча вона попереджала. Лів закохана в нього ще круга з третього, але Індгарт не надав тому великого значення, поки вона не підмішала йому в вино відвару з васильків і анісу. Пощастило, що у ельфів дуже чутливий нюх, а то ходив би зараз її друг закоханий в отруйницю з бідної сім’ї й Ліс би точно не прийняв такого правителя.

“Добре, визнаю, Лів — дещо перегинає, але Антаїр поки нічого поганого нам не зробив”, — продовжила Арніка. Вона чула, як за спиною вампір розбирав свій в’юк й мостився на ночівлю.

“Це поки, — Арніка аж шкірою відчувала, як підозріло він косився в бік вампіра, — але він мені не подобається. Ой як не подобається”.

«Останні кілька седмиць мені здалося, ви наче почали ладити».

«Тримай друга близько, а ворога – ще ближче».

Корабель смикнуло й шум води підсилився — певне вийшли з бухти й капітан віддав команду розправити вітрила. Індгарт зник з голови Арніки. Він повернувся до своєї гри в хитку хворобу й зі стогоном опустився на сінник поруч з нею.

***

Корабель набрав швидкість й мчав Смородиною на повних вітрилах. На борту служив повітряний елементаліст, що було не рідкістю, але все рівно Арніку дивувало, з якою легкістю найбільш чванливі й поважні серед магів наймались в такі сумнівні команди. Можливо справа була в постійній жазі до пригод, маги часто на це жалілися, а її пригода знайшла сама, вона її зовсім не хотіла й залюбки б помінялась з кимось за два квитки на саламандрове таксі до Академії.

Наступні кілька сонць вони тренувались з Індгартом на ранковій зорі, поки одна половина команди ще спала, а інша, разом і Антаїром — заливала паки ромом й іншим дешевим пійлом. Хиткої хвороби у нього дійсно не було, а от наглості й прискіпливості — хоч відбавляй. Після кожного тренування Арніка благала Морену забрати її душу, або бодай якось вихолодити жар друга.

Він змусив її сто разів підійматися й спускатися по канату й на гауптвахту. На двадцятому підйомі в неї вже тремтіли ноги, на тридцятому — руки, а на п’ятдесятому сили покинули її й вона нерухомою грудою протяглась на палубі.

— Старайся краще. Ти наче незастигле желе — така ж м’яка. Потрібно докладати більше зусиль, — сухо прокоментував її спроби підвестися Індгарт. Перед командою він все ще вдавав, що його нудить від найменшого руху корабля, але вони наче на те й не звертали увагу.

— Я стараюсь, — прокректала Арніка, все ж виштовхуючи себе тремтячими руками й приймаючи сидяче положення.

— Не достатньо, – відмахнувся Індгарт. – Якщо ти хочеш вистояти проти кровососів, доведеться тренуватися день і ніч і забути про втому й біль.

Вона подивилась на його злегка бліде від страху обличчя знизу вверх.

— Ти теж через це пройшов?

— Всі в Школі через це проходили, — Індгарт простягнув руку й допоміг їй підвестися на ноги. — Але, не буду таїти, там у нас були круги, тобі ж треба опанувати кинджал доки ми не вийдемо з Лісу.

— Чому?

Індгарт відійшов до борту й оперся ліктями на перила. Його наче щось притискало до палуби, тягнуло вглиб трюму, а то й до самого дна примхливої річки.

— Передчуття паршиве, – видихнув він, вдивляючись в скелясті береги, що проносились повз. – Ніби має щось статися, а що — біс знає.

— Не знала, що у ельфів є чуття, — Арніка стала по ліву руку від нього й розглядала стрімкі води Смородини. Вони переливались золотом і кров’ю в світлі вранішньої зорі.