Хосе Карлос Сомоса - Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я не вважаю чимось поганим те, що Анфіс ось так віддається тобі, чи Менехмові, чи будь-якому іншому чоловікові. Урешті-решт, чи є щось солодше за кохання ефеба? Кохання ніколи не буває жахливим, жахливими бувають його причини. Кохатися лише заради фізичної насолоди — огидно; заради того, щоб купити твоє мовчання — так само.
Діагорові очі зволожніли. Голосом, що зробився кволим, наче призахідне сонце, він додав:
— Тому, хто кохає по-справжньому, не потрібно навіть торкатися коханого: досить лише дивитися на нього, щоб почуватися щасливим і поєднатися з його мудрою і досконалою душею. Мені шкода Анфіса й Менехма, адже вони не пізнали незрівнянної краси справжнього кохання, — він зітхнув і додав: — Але облишмо цю тему. Як діятимемо далі?
Геракл, що з цікавістю спостерігав за філософом, зволікав із відповіддю.
— Як кажуть гравці в кості: «Відтепер — самі лише вдалі кидки», — нарешті мовив він. — Ми маємо винних, Діагоре, але поспішати було би помилкою, бо звідки нам відомо, що Анфіс розповів усю правду? Запевняю тебе, цей юний чарівник такий самий хитрий, як і Менехм, коли не хитріший. З іншого боку, нам досі потрібне публічне зізнання або ж певний доказ, щоби прямо звинуватити Менехма чи їх обох. Але в нас є важливе досягнення: Анфіс неабияк переляканий, і це нам на руку. Яким буде його наступний крок? Без сумніву, найлогічніше — це застерегти свого приятеля. Якщо Менехм покине Місто, публічне звинувачення Анфіса нам ні до чого. А я певен, що скульптор віддасть перевагу вигнанню над смертним вироком…
— Але ж тоді… Менехм утече!
Хитро посміхаючись, Геракл спроквола похитав головою:
— Ні, добрий Діагоре. Анфіс під наглядом. За моїм наказом Евмарх, його колишній педагог, щоночі ходить за ним назирці. Учора ввечері, покинувши Академію, я розшукав Евмарха й дав йому чіткі вказівки. Якщо Анфіс навідається до Менехма, ми про це знатимемо. Якщо виникне потреба, я накажу ще одному рабові стежити за майстернею скульптора. Ні Менехм, ні Анфіс і кроку не ступлять без нашого відома. Я хочу трохи вичекати: нехай трохи понервуються, почуваючись загнаними в кут. Якщо один із них вирішить публічно звинуватити другого, то ця справа розв’язалася б у найпростіший спосіб. Якщо ж ні…
Повільним рухом він звів руку і вказав товстим пальцем на стіну будинку.
— Якщо ж ні, тоді ми використаємо гетеру.
— Ясінтру? Як?
Геракл здійняв той самий вказівний палець угору, щоб додати ваги своїм словам.
— Гетера — це ще одна величезна Менехмова помилка! Трамах, закоханий у неї, розповів Ясінтрі всі подробиці про свої стосунки зі скульптором і зізнався, що той викликав у нього одночасно почуття страху й любові. За кілька днів до смерті твій учень повідомив їй, що готовий на все, щоб позбутися згубного Менехмового впливу — навіть розповісти про нічні розваги своїй родині й менторам. Але додав, що боїться помсти скульптора, бо ж той пообіцяв, що вб’є його, якщо він усе розповість. Не відомо, як Менехм довідався про Ясінтру, можна припустити, що Трамах, нетямлячись зі злості, якоїсь миті сам прохопився про неї. Скульптор миттю збагнув, що ця жінка становить для нього небезпеку, і послав до Пірея двох рабів залякати її, щоб їй навіть не спало на думку заговорити. Але після нашої розмови з ним Менехм занервував, вирішивши, що гетера таки його виказала, і став знову погрожувати їй смертю. Власне тоді Ясінтра дізналася, хто я, і вчора ввечері, налякана, прийшла до мене по допомогу.
— Отже, тепер вона — наш єдиний доказ…
Геракл кивнув і глянув на Діагора великими очима, немовби той сказав щось надзвичайно дивовижне.
— Саме так. Якщо наші два хитруни не заговорять, то ми публічно звинуватимо їх на основі Ясінтриних свідчень. Авжеж, слово повії нічого не варте проти слова вільного громадянина, але хтозна, може, звинувачення розв’яже язика Анфісові, а може, і самому Менехмові.
Діагор глянув на залитий блискучим сонячним сяйвом садок і закліпав. Біля криниці ліниво паслася сумирна велика біла корова.* Геракл, радісно збуджений, мовив:
__________
* Як і в попередніх розділах, відбувається посилення ейдезису, щоб увиразнити образ Геріонових корів.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— От-от має прийти Евмарх із новинами. Тоді ми дізнаємося, що наміряються робити ці пронози, і діятимемо відповідно…
Він знову ковтнув вина, повільно і з насолодою смакуючи його. Помітивши, що Діагор не поділяє його оптимізму, Геракл, мабуть, почув себе ніяково, бо враз змінив тон і дещо різко промовив:
— То що скажеш? Твій розгадник розкрив таємницю!
Діагор далі дивився на садок, кудись за корову, що мирно жувала траву.
— Ні.
— Що?
Діагор похитав головою, оберненою до садка, так що здавалося, ніби він звертається до корови.
— Ні, розгаднику, ти не розкрив таємниці. Я добре пам’ятаю те, що бачив у Трамахових очах: він був не просто стурбованим, він був нажаханим. Ти хочеш, щоб я повірив, буцімто він збирався розповісти мені про свої розпусні забави з Менехмом, але… Ні. Його таємниця була набагато страшнішою.
Геракл лінькувато похитав головою, немовби набираючись терпцю перед розмовою з маленькою дитиною. Відтак мовив:
— Трамах боявся Менехма! Юнак гадав, що скульптор уб’є його, якщо він його викаже! Саме цей страх ти й бачив у його очах!..
— Ні, — відказав Діагор із безмежним спокоєм, немовби вино чи млосний полудень приспали його.
А тоді додав, говорячи повільно-повільно, неначе кожне слово було іноземне і потрібно було старанно вимовляти його, щоб перекласти:
— Трамах був нажаханий… Але ляк його виходив за межі розуміння… То був самий Жах, Ідея Жаху: щось, що твій розум, Геракле, не спроможний навіть уявити, бо ти не зазирнув у його очі, як це зробив я. Трамах боявся не того, що міг йому заподіяти Менехм, а… чогось значно страхітливішого. Я це знаю, — і по хвилі додав: — Не знаю звідки. Але я це знаю.
— Ти хочеш сказати, що моє пояснення хибне? — ображено запитав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса», після закриття браузера.