Марина Гриміч - Клавка

class="p1">«Ще б пасувало сказати „Яке воно гарне!“», — порадила вона сама собі.

— Яке ж воно гарне!

— Я сам вибирав! — гордо сказав Бакланов.

«Невже золоте? — прицінилася вона. — Треба буде показати Прохоровій».

У машині Олександр Сергійович весь час сипав старими заяложеними жартами, розповідав анекдоти «з бородою», а водій сміявся від душі, неначе чув їх уперше в житті. Пробувала сміятися і Клавка.

— Заїжджати? — спитав Митя перед підворіттям, що вело до її будинку.

— Заїжджай! — весело скомандував Бакланов.

«Навіть Митя знає, де я живу! — подумала Клавка з досадою. — Напевно, він один із тих „мордоворотів“, які завозили ящик з яблуками».

Біля входу в під’їзд Олександр Сергійович узяв її за руку:

— Ну то що? У неділю — по Дніпру?

Клавка кивнула.

— І наступного тижня розпишемось!

Клавка здригнулася:

— Чому так спішно?

— Так треба, Клавочко, так треба. У цьому місяці розподілятимуть квартири у новому будинку. Це гарна нагода отримати чотири кімнати на двох.

Він зам’явся.

— А до того ж…

— Що? — Клавці здалося, що внизу, у вікні Бронштейнів, ворухнулася шторка.

— До того ж, я поспішаю, щоб ти не наробила дурниць…

І він розсміявся, перетворивши останню фразу на жарт. І, щоб відвести увагу від цих слів, поцілував її в губи.

Поцілунок був сухим і безбарвним. «Формальним», — підібрала епітет Клавка.

«Ну що ж, таким і має бути поцілунок Аїда!»

Розділ 14

Зранку Клавка вийшла зі свого дому на Чкалова 45-в і зупинилася на місточку, перекинутому від під’їзду через ровик, викопаний перед напівпідвальним поверхом, щоб його мешканцям до квартир потрапляло сяке-таке світло.

Вона повісила сумочку на бильце чавунного парканчика і стала поправляти на голові валики «Вікторі Ролз». Довелося, звичайно, встати раніше і попрацювати зі щипцями, зате настрій тепер був значно кращим. Ефектна зачіска має відводити увагу тих, хто на неї сьогодні дивитиметься, від її скромного вовняного костюмчика — ще маминого, — двічі перешитого на більш-менш модний манер, оверлоченого на рукавах і з непомітною для стороннього ока, проте відчутною для Клавки заштопаною дірочкою під пахвою.

Вона поправила зачіску, взяла в руки сумочку, але все ще вагалася: куди йти? Відразу на Пленум чи ще забігти до Єлизавети Петрівни? З учорашніми новинами вона самостійно впоратися не могла.

До Прохорової! — вирішила Клавка і помчала у підворіття, що вело на Чапаєва. Але на вулиці вона різко загальмувала. Їй здалося, що за нею стежать.

Вона озирнулася навкруги — нікого. «Тепер, — сказала вона собі, — стежитимуть чи не стежитимуть, а тобі ввижатиметься завжди!»

Перед Клавкою в уяві постало обличчя Олександра Сергійовича. «Клавочко, ну навіщо ви… тобто ти… побігла відразу все розповідати Єлизаветі Петрівні? Це ж наша таємниця!» — почула вона солодкий голос.

Вона розвернулася і попрямувала в протилежний від РОЛІТу бік: по Чапаєва до вулиці Франка, а тоді — вгору, на Ворошилова, 3.

В машбюро вона прийшла знову першою. Тут її знайшов Іван Леонтійович[60] з сьогоднішнім списком доповідачів — на весь день.

Клавка сіла за машинку.

«Хто там у нас сьогодні?» — запитала вона себе.

Перший — Козланюк. Це в нас Львівська організація, пройдеться по своїх — Карманському, Рудницькому[61], Петльованому, мабуть, не обмине Яновського і Сенченка. Рильського не посміє. А похвалити? Похвалить, наприклад, Гончара.

Другий? Другий — Гойда[62]. Це із Закарпатської організації, йому годиться покритикувати Потушняка[63] за «ідолопоклонство перед заходом».

Третій — Гольдфайн — виступатиме від єврейських російськомовних письменників. Цей товариш без комплексів: треба покритикувати — покритикує за милу душу! Вчора обіцявся розказати на трибуні, як Рильський під час війни видавав Чупринку і Олеся у Москві.

Четвертий — Здоренко — від молодих. О, цьому товаришеві нічого не вартує потоптатися по авторитетах, причому в брутальній формі!

П’ятий — Козаченко — також триматиме лінію молодих. Цікаво, як він виправдовуватиметься з приводу того, що спершу хвалив роман Яновського, а от тепер чомусь різко змінив думку?

Шостий — Сєвєров[64] — виступатиме від російськомовних письменників. Цей «топтатися» не буде, хіба що обійдеться кількома формальними фразами.

Далі сьомий — хто? Тичина. Як — Тичина? Знову? Вчора Клавка чула у фойє, як йому дорікали за те, що він «забув» покритикувати колег, але той відповідав з дитячою наївністю: «Та я ж не читав їхніх творів!»

Так. Далі Гавриленко — восьмий. «Харків на дроті». Тут усе ясно: йому треба знівелювати виступ Забіли.

Голованівський[65] — дев’ятий. Буде помірним.

Десятий. Копиленко[66]. Очевидно, висловить офіційну позицію Спілки. Йому «крутити» не можна: він також «ваплітянин».

Малишко — одинадцятий. Від цього «самурая» можна чекати все що завгодно.

Далі — Первомайський, взірець комуніста: триматиме лінію партії.

Яновський — тринадцятий… Нещасливе число.

Стебун. Тут усе ясно. Йому роман Яновського відразу не сподобався.

І п’ятнадцятий… Баратинський. «Баратинський? — затнулася Клавка. — Ну-ну!»

Згадавши підслухану позавчора розмову молодих авторів, вона зрозуміла: він активно взявся за те, щоб пропхати себе в літературне середовище. І він не пропустить цієї можливості, навіть ціною паплюження тих людей, яким навіть у підметки не годиться.

Але і цей факт не збив її з пантелику.

Тепер у Клавки починається нове життя.

І на все, що зараз відбувається у Спілці, вона дивитиметься відсторонено, а не так, як дотепер. Скоро вона — подобається їй це чи ні — стоятиме по інший бік барикади…

…Клавка перевірила свої валики на голові — чи все в порядку? Валики були на місці…

…Навряд чи вона тепер працюватиме секретаркою. З її освітою, досвідом, а головне — становищем у суспільстві — їй пасуватиме робота редактора товстого журналу. Або видавництва.

Правду кажучи, майбутня роль дружини номенклатурного посадовця не на жарт тривожила її. Надто швидко все сталося, надто все швидко, — шкодувала вона. Якби ще трохи часу, аби вона звиклася з думкою про кардинальну зміну життя!

Учора ввечері вдома вона приміряла колечко: воно було якраз. От усе ВІН про неї знає — навіть розмір колечка! Цілу мережу жандармської охранки організував!..

Прийшли друкарки й стенографістки. Трохи зарано. З якого дива? Як виявилося, сьогодні в однієї з машиністок — тієї, що звалася Любою Овдіївною, — день народження, вона принесла домашній медівник. Жінки заради такої оказії й поприходили раніше, а Клавка побігла у буфет по тарілки і виделки. Запивали узваром зі «свіжої» сушки, який зварила іменинниця.

Початок засідання не забарився. Нюра зареєструвала письменників і приєдналася до святкування. На все про все було 15 хвилин, поки не повернеться з засідання перша стенографістка з першою порцією тексту. Жінки вчасно закінчили святковий сніданок, прибрали