Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Глава 46

Валахія
Темна ніч, вкрила палац. А Лідія, збирала речі, вона знала, нічого доброго її тут не чекає, особливо після того, що відбулось годиною раніше:

Темний коридор

Лідія йшла обертаючись на всі боки, вона відчувала страх, начебто ось-ось має щось статися. І дійсно, в наступну секунду, дівчина відчула як хтось з'явився за її спиною, і не встигла вона навіть повернутися, як чиясь сильна і шорстка рука лягла на горло. Дихати стало важко.

—Відпусти, пусти, хто ти?! -майже в істериці закричала графиня.

—Тобі краще поїхати, ти ж розумієш, я не дозволю тобі бути тут. -почувся грубий чоловічий голос, а рука на шиї, стиснулась сильніше.

—Хто...хто ти?

—Сама знаєш хто я. -відрізав він. —Добре подумай, чи треба тобі залишатися тут, ти прийшла в чужий дім, і руйнуєш спокій його господарів.

—Що ж, я поїду. -як можна твердіше, постаралась відчеканити вона. —Але повернуся сюди, повноправною господинею. Тоді настане мій час і більше ніхто не посміє виганяти мене.

Відштовхнувши чоловіка в сторону, дівчина пішла до себе. В своїх словах Лідія була впевнена, рано чи пізно настане її час, і цей палац, і чоловік якого вона кохає, неодмінно стануть її. А поки, вона поїде в один із сімейних маєтків.

                                            * * *

Наступний день.

Марія з Владом поверталися додому. Жінка їхала у кареті, а він попереду на коні.

—Скажи їм нехай зупиняться, я погано почуваюся - княгиню нудило. Служниця постукала у вікно і карета спинилась.

Марія виглянула на зовню і стражник, відразу подав їй руку, аби вона спокійно зійшла.

За кілька хвилин кінь Влада під'їхав туди.

—Щось не так? -спитав дещо напружено.

Марія зробила декілька ковтків води, а опісля відповіла:

—Я в порядку, нудить трохи тільки.

—Ми можемо спинитися, але додому вже не так далеко, буквально година и побачимо ворота палацу.

—Ні, їдемо, мені вже набагато краще.

—Можливо було б краще якби ти поїла, ти від ранку голодна.

—Якби я ще і поїла з ранку, то сьогодні б ми не дібралися додому.

—Добре, приїдемо, і тоді вже поїси.

                                             * * *

У Валахії були приготування.

Міхня був радий приїзду мами, а Ілона ще більше, тепер вона розуміла, що означає сім'я.

За ці дні, поки вона була сама, новина проте що її батьки повертаються живими, була однією з найкращих в її житті.

А декілька днів назад сталось те, що не можна було робити. В ночі, перед боєм, коли всі були зайняті, замість того, щоб лягти спати, вона вилізла з кімнати через вікно. В низу на неї вже чекав Джакомо..

І так, цю ніч вона провела в якійсь запиленій і вонючій таверні, спочатку все було не так погано, він купив їм якийсь напій. Зробивши пару ковтків, Ілона, відчула як тепло пройшло скрізь живіт і підійшло до обличчя. Щоки порозовіли, а губи не помітно для неї почали посміхатися, а в голові був густий ліс, покритий сивим туманом.

Нові емоції не встигли просякнути скрізь неї, як вже в наступну хвилин Джакомо взяв її руку і ніжно поцілував. Противитися його чарівним рухам Ілона була не в силі. Взявши пивний стакан, вона зробила ще декілька глотків, злегка скривившись.

—Напій зовсім не для шляхетних леді, -засміявся хлопець. Ілона почервоніла і відвернула обличчя в сторону.

—Ілоно, а ти мене любиш?

—Звісно кохаю.

—Тоді доведи це -з усмішкою проказав він.

—Як?
                                             * * *

Вона лежала в ліжку, в його обіймах, повністю гола. О Господи, який сором. Ці пару годин вона пам'ятала погано, що і коли допуття не знала. Не пам'ятала як і прийшла сюди, і як з'явилась в цій кімнатці для втіх.

Протризвіла тільки від слів:

—Напевно ти завагітнієш..

Що відчула в цей момент? Трохи страху.. але в той же час, вона надіялась, що тепер в них не буде перешкод, вони зможуть одружитися. Потрібно лишень обережно розповісти про це матері, аби та вплинула на батька.

А поки встала, і натягнула нічну сорочку. Зверху накинула плащ і помчалась до замку. На дворі майже світало і роса мочила її голі ноги.

—Господи, хоть би ніхто не помітив, хотів би не помітив, що мене немає.. -шепотіла сама собі, а з очей бреніли сльози. Джакомо вже не йшов за нею, спочатку намагався окликнути її на дворі, але часу на пусті розмови в неї не було..

Швидко залізши назад в вікно, вона обтерла мокрі ноги шторами і швидко чкурнула в постіль. Сон не йшов, але дівчина закрила очі.

                                           * * *
Аслан і Елізабет були в кімнаті сам на сам. Жінка лежала на ліжку, запрокинувши голову на подушку. А чоловік сидів за столом і дивився в вікно, його на бій не взяли..

—Нам треба одружитися.

—Робиш мені пропозицію, коли у нас з тобою вже є син? -Елізабет усміхнулась, підійшла і обійняла його за плечі.

—Чому б і ні?

Він взяв її руку в свою і ніжно поцілував.

—Я вже можу підбирати сукню?

—Так, в найближчі дні обвінчаємось. - усміхнувшись відповів той.

—Альберт здається поладив з Міхеєм, після того як все скінчиться, що ми будемо робити?

—Залишимось в Валахії, переїдемо в якийсь палац, або хоча б не величкий будинок і будемо там. Сама розумієш, Трансільванія і Стамбул тепер не про нас. Я не хочу знову боротися за владу.

—Я розумію, Аслан. Ти знаєш, я завжди буду з тобою, ким би ми не були і де б не жили.

—Дякую, Елізабет.

—Ілона дивна останнім часом, чи не сказати б нам про це її батькам?

—Не думаю, що це доречно. Хай самі розбираються зі своїми дітьми. -відказав він і подивився на неї більш серйозно. —Зараз їм зовсім не до чого це, після смерті твого батька, Владу треба домовлятися з новим правителем про співпрацю в війні з турками. Ми не знаємо точно, чого очікувати від султана.

—Ох.. Добре, я зрозуміла.