Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Марія чекала, скільки пройшло вона не знала, але на дворі вже потемнішало, це було ясно по тому, як противні щури почали покидати свої нори. Ці бридкі створіння ховаючись від великої кількості людей вилазять сім'ями тільки на заході сонця.

Їй принесли вечерю, цього вечора, жінка вирішила не чіпати її, апетиту не було, можливо вже скоро вона буде вдома і нарешті поїсть пахучого супу, разом зі шматочком свіжоспеченого хліба.

Марія провела рукою по чорному волоссю, гребінця не було, єдине чим можна розчесати волосся, пальці. І хоч вона намагалась дати їм раду, воно все рівно сильно сплуталось. А якщо чоловік застане її такою, слабою, осуненою, так ще і брудною, він може відчути відразу?

Ця думка не давала спокою, зеркальця теж не було, але під пишною сукнею, яку з неї так і не посміли зняти, був схований кинджал. Дай Боже, щоб все обійшлося, але потрібно бути готовою до всього.

Марія дістала ніж з потаємного карманчику і положила під подушку, сама лягла, вкрилась одеялом і стала чекати, прислухаючись до кожного шурхіту.

Спочатку їй здалось, що щось відбувається, але ні, це були лише криси. Охх, як же вона хвилювалась, а нічого не відбувалось. Година, дві, три. Сон почав долати її, вона заплющила очі лиш на хвильку. А проснулась вже майже на сході сонця, в очі противно світило, поморщившись, жінка задумалася.

Невже в ночі нічого не було? По неї так ніхто і не прийшов? Можливо вона проспала прихід і тепер немає змоги її забрати?

—Господи, ну чому, ну чому ти заснула? -тихо шепотіла сама до себе, здавалося весь світ тепер повернувся до неї боком і більше ніколи не повернеться передом, більше ніколи вона не покине цієї камери...

—Жерти будеш? -почувся вже знайомий, за ці кілька тижнів голос.

—Ні, -прошипіла у відповідь.

—Ну і дурна, останній раз питаю, будеш чи ні?

—Ви не тільки тупі, а щей глухі? Ні - означає ні.

Більше ніхто до неї не ліз, весь день пройшов в роздумах.

                                             * * * 
Почулися звуки бою, меч об меч, крикі. Марія підвелась, тихенько підійшла до двері клітки. В тіні хтось стояв. Марія зажмурилась, а після намагалась признати чоловіка.

—На що так дивишся? Чи не впізнаєш? -тихо сказав голос, з насмішкою в голосі.

—Прийшов.

Марія посміхнулась.

—Звісно прийшов.

Влад підійшов ближче, вставив ключ в замок. Двері були відчинені.

Вона врятована.. Нарешті, зможе вийти на двір, вдихнути повітря і забутися.

Але не очікувано, в плече князя влітає кинжал. Влад скрикує, від не очікуваності, по тілу пройшла біль.

Влад повернувся, перед ним стояв чоловік, обличчя якого сховав великий, і кріпкий шлем. Не встиг він дістати меча, як нападник вже скрився.

Марія вскрикнула, а в наступну секунду втратила свідомість, так би і впала на гнилі доски, якби Влад в останню мить не схопив її за талію рукою і міцно притис до себе.

—Марія! Маріє! -схвильовано сказав він, намагаючись привести її до тями.
—Велі!-вже сильніше крикнув.

—Да, князь.

—Найди лікаря, негайно!

Велі пішов, нахмуривши густі брови. Майже всі в замку були вбиті. Буде квестом знайти лікаря.

Влад взяв Марію на руки і заніс в найближчу кімнату. Обережно положив на ліжко, обійняв.

Його плече віддавала різким болем і кровоточило. Але більше він хвилювався за дружину.

—Марія, моя Марія. -втомленим голосом промовив князь і закрив очі, прислухавшись до тиші.

На дворі стояло близько двох тисяч його людей, в замку ж десять самих відданих войнів. Влад знав, що може покластися на них, всі вони навчалися під чітким керівництвом Велі, а йому він довіряв, як нікому іншому, хоча ні, вони певно з Марією на одному п'єдесталі. Двоє людей, на яких він може спертися, і разом з ними дійти до цілі.

                                              * * * 

Через годину лікар нарешті подав голос.

—Князю, вона просто злякалася.

—Кажи, як вона? -перевів погляд на неї

—Вона і дитина в порядку.

Влад жваво глянув на жінку і побачив усмішку з її боку. Він дістав з кишені мішечок з грошима дав його в руку старої жінки, вона поспіхом взяла і швидко поклонившись залишила подружжя наодинці. > Анна: Марія спала вже другу годину, рану Влада, промили і забінтували, а перед цим ще і припалили вогнем, аби не було інфекції.

Він сидів в кріслі, дивлячись на дружину, гладив брудне волосся, обережно, аби не розбудити.

Жінка повільно і не сміливо розплющила очі. Вона боялася, що це просто був сон.

—Влад ... - обережно вимовила.

—Моя Марія, світло очей моїх -наклонившись чоловік поцілував її в лоб.

—Ти мене любиш?

Влад засміявся.

—Маріє, скільки тобі років, ти вже доросла жінка, і недуй так уста, тобі не іде. -з притворною суворістю проговорив князь.

—Тобі важко сказати це? Скажи що кохаєш мене!

—Дурненька, звідки такі думки взагалі? Ти моя дружина, кохана жінка!

—Молодець, так би відразу -радісно промовила і випила води.

—Охх, Маріє, якби не любив тебе, не прийшов би сюди, взагалі, залишив би тебе в Стамбулі. Вийшла б заміж за якогось пашу і сиділа б там.

—Ну ні, куди б ти дівся, прискакав би першим же днем просити султана, моєї руки. - самовдоволено бовкнула вона.

—Марія, Марія, і як тобі не соромно? Я її з полону дістав, а вона... тільки ображає мене -понурив голову він.

—Бідний, бідний Влад, мені тебе так шкода. Не хвилюйся, не дивлячись ні на що, я пішла б з тобою і ще раз на цей ризик, -притиснулась до нього.

—Мг..

—А як ти дізнався що я тут?

—Іштван передавав лист твоєму батькові, його перехопили, виявилося він був у змові з ним вже довгий час, шкода відразу після розповіді Аслана не розправився з ним. Але тепер його більше немає.