Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Подвір’я, яке всі місцеві називали «заднім двором», по суті розташовувався збоку, а не позаду палацу. Адже ця давня споруда була побудована на краю високого урвища, міцні скелі якого омивало безкрає море, та носила радше оборонну функцію ніж житлову. Але з плином віків, війни, що точилися між островами, припинилися і замок перебудували та пристосували до умов, що могли задовольнити життєві примхи імператорів цього міста.

Сам задній двір представляв собою зелену галявину, на якій подекуди росли дерева, що своїм пишним гіллям створювали приємні затінки від пекучого сонця. Кінець галявини був представлений високим схилом, вздовж якого стелилася стежина, що вела до гавані. Були часи, коли до цієї гавані пришвартовувалися кораблі, що прибували з інших імперій та королівств. На їх борту не рідко можна було зустріти чудернацькі та нетипові речі для Острова Семи Морів. Це місто колись було набагато жвавішим та прогресивнішим. 

Лишившись без роботи і не знаючи чим себе зайняти, Мира вирішила прогулятися вздовж гавані, що роками не використовувалася по призначенню. Дівчина гадала, що в спокої та тиші зможе добряче обдумати все те, що так гризло її з середини.

Та, здається її намірам не судилося збутися. Пройшовши декілька метрів, Мира почула з-за дерев  якісь дивні звуки. Зацікавившись, що ж це таке може бути, дівчина пішла на шум. Перед очима імператриці відкрилася дивовижна картина, що так і заворожувала своїм виглядом. На краю схилу із мечем в руках управлявся Драган. Здавалося, що зброя була продовженням його тіла, так вправно і злагоджено він наносив удари по невидимим мішеням.

Мира, яка зацікавлено спостерігала за рухами свого чоловіка, не одразу збагнула, що він її помітив.

- Дуже гарний краєвид.

Почула дівчина слова Драгана.

- Так. Дуже чудовий.

Та сказавши перше, що прийшло на думку, Мира раптом зрозуміла, що вони говорять про зовсім різні речі. Зашарівшись, дівчина підійшла до Драгана, що милувався красою моря, яка так вдало відкривалася з висоти схилу.

- Це місце заспокоює. – Порівнявшись із чоловіком, Мира провела поглядом море.

- Не думав, що ти так рано встаєш.

Мира нічого не відповіла, лиш крадькома подивилася на Драгана. Весь його вигляд її просто приголомшував та змушував щоки вкриватися рум’янцем, а серце калатати неначе шалене.

- Напевно, важко тримати його в руках? – Після недовгої мовчанки, запитала Мира, дивлячись на меч, який добре пам’ятала ще зі свого ведіння.

- Важко відповісти. – Драган усміхнувся, оглядаючи свою зброю, якою встиг забрати чимало життів. – Я з ним вже дуже давно і звик до його ваги.

- Колись я не погано вправлялася із луком. Та батько, дізнавшись про моє захоплення, заборонив навіть думати про стрільбу. Та й лучникам, що так завзято мене вчили потім були непереливки.

Мира знову подивилася на море, згадуючи ті не легкі часи, коли Владлен, дізнавшись, що його дочка взяла до рук зброю, відігрався на всіх, виливаючи всю свою лють та ненависть.

Між ними повисла тиша.

- Ходімо. – Драган раптом взяв Миру за руку і відвів трохи далі від схилу.

Розгублена, вона не відразу зрозуміла, що Драган стояв позаду нею, притискаючи її до своїх оголених грудей.

- Тримай.

Чоловік вклав свій меч до рук дівчини, при цьому допомагаючи їй втримати його.

- Це як їзда верхи – ти маєш просто відчути зброю в своїх рухах. Вона має бути продовженням самої тебе. Ось так.

Драган, не відпускаючи рук дівчини, допоміг їй підняти меч догори та зробити декілька помахів. Насправді, Мира дуже добре відчувала вагу зброї в своїх руках, гостре лезо якої немов тягло її до низу. А ще, дівчина не аби як відчувала жар, що йшов від сильного тіла чоловіка та його гарячий подих, що так ніжно торкався її маківки. В якусь мить, вона абсолютно забула про меч в своїх руках, повністю потонувши у відчуттях, що огортали її. В гарячих обіймах цього чоловіка весь світ навкруги неначе зник.

- Він для тебе надто важкий.

Мира так була поглинута цими новими відчуттями, що не відразу зрозуміла, як Драган забрав з її рук меч та відійшов у бік. Без нього дівчині раптом стало холодно та самотньо.

- Ти тендітна та ніжна для цієї зброї. Але дещо я тобі все ж покажу. Хочу, щоб ти вміла за себе постояти коли мене не буде поруч.

Імператор поклав свій клинок на траву біля сорочки і підійшов до дівчини впритул.

- Твоя перевага в тому, що від тебе не очікуватимуть нападу. Зараз я підійду до тебе і сильно візьму за плечі, намагаючись втримати на місці. Твоя задача – не впасти в паніку а прорахувати момент і нанести мені один сильний удар коліном ось сюди. – Драган вказав на свій пах. – А потім, немов відбиваючи мою руку зробити так. – І  тепер чоловік, поклавши тремтячі руки дівчини собі на плечі, показав як саме вона має відбити його руку. Він намагався показувати все ніжно і повільно, щоб Мира могла запам’ятати і зрозуміти.

- Готова?

Пояснивши все і показавши декілька разів, Драган поглянув на Миру. Дівчина лиш кивнула в знак згоди і ретельно приготувалася. Вона не дуже розуміла, як має провернути все те, про що їй щойно говорив чоловік, адже в житті нічого спільного ні зі зброєю (не рахуючи тих пару уроків стрільби із лука), ні з боротьбою не мала, тай Драган був в рази вищий за неї. Але, їй було дуже цікаво. Тому, зібравшись із духом, Мира приготувалася відбивати напади імператора.