Дарина Міс, Уля Сер - Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер

Глава 25

Емілія

Вечір пройшов швидше, аніж я думала. Після розмови з Денисом мені було важко зібратись з думками, але я все ж взяла себе в руки. Обговорюючи всілякі нюанси я не один раз ловила на собі погляди колишнього хлопця, та не звертала на це уваги. Я сказала все, що думала, і навіть замало. Не зрозуміло чого він добивається, але явно, що для мене це нічим хорошим не закінчиться. 

На рахунок Алекса...

Звісно, суперечок всередині мене було чимало, але здоровий глузд та почуття самотності таки взяли верх наді мною. Я не забула його дії, не пробачила, я просто навчилась відпускати ситуації. Я почала обирати себе, в плані того, чого потребую в цей момент, те, що принесе мені не лише якісь відчуття, але й користь. І це великий прогрес, адже коли ти стаєш настільки байдужою до тих речей, які можуть тебе вибити з колії чи взагалі зламати, ти автоматично стаєш зрілою та мудрою. Ти вчишся розставляти пріоритети, перестаєш мислити плоско та відкриваєш для себе те, що раніше було недоступнім, своє справжнє "Я", те що ховалось за страхами осуду та невпевненості у правильності вчинених дій. Ти, наче той фенікс, перероджуєшся у щось прекрасне та незалежне. Це нове життя, нові вчинки, нові відчуття та повністю нова "Я".

Я довго йшла до цього, але останні два з половиною роки стали вирішальними. Це не історія жалю та сліз, це історія росту та внутрішніх змін.

Спочатку тобі лячно, моторошно, ти відчуваєш страх, адже це таке нове та невіданне. Але коли в тобі починає щось змінюватися, ти відчуваєш, що бар'єр який був створений далеко не тобою ламається, і тоді тебе вже не зупинеш. 

Це затягує, як наркотик. Ти відчуваєш свободу та незалежність і це ще дужче вабить тебе до подальших змін. Це і є ріст. Це і є внутрішні зміни.

Я пройшла через це сама. Поруч не було нікого, і тому мені було легко. Ті, хто створював у мене бар'єр, хто довгі роки його зміцнював пішли з мого життя.

***

Зранку я вирішила поснідати в одному з кафе, яке знаходиться в центрі. Тепер я намагаюсь виділяти хоча б один день в тиждень для себе, для насолоди та відпочинку. І після вчорашньої зустрічі думаю я цей день заслужила.

Але, як то кажуть, не треба планувати нічого, адже обов'язково щось піде не так. Так сталось і сьогодні.

Прийшовши на сніданок замість тихого ранку з чашкою запашної кави мене зустрів ще один з не дуже приємних спогадів минулого. Тітка Дениса... Дорога Олена... Звісно, я б могла винити її у всіх смертних гріхах, але це немає сенсу, адже це не так. Вона створила ідею, припіднесла мені її, а прийняти та втілити в реальність це вже мій свідомий вибір, на жаль. Легко було б перекинути всю відповідальність на неї, і жити спокійно та тихо.

Вдихнувши повітря на повні груди, я впевнено прямую до неї. Якщо не сьогодні, то в інший день ця розмова відбудеться, і краще якщо це буде не в стінах компанії перед сотнею працівників.

— Доброго ранку! — з не надто фальшивою посмішкою вітаюсь з людиною, яка подарувала початок моїй важкій, але не менш цікавій життєвій драмі. — Думаю, ви не будете проти поснідати разом. В будь-якому випадку, нам є про що поговорити, — безцеременно сідаю навпроти Олени, нам буде про що поговорити це точно.

— Ем...Еміліія?! — стільки здивування ніби перед нею Джей Ло стоїть. Зовсім не змінилась. — Ніколи б не подумала, що зустріну тебе у звичайному кафе. Ти нітрохи не змінилась, хіба постаріла чи що. — ох, ці її глузування. Хто стервою народжується, нею і лишається.

— Так, це я, власною персоною. Не думаю, що у моєму віці за два роки можна сильно постаріти. А от вас бачу життя трішки потріпало. Ви себе добре почуваєте?

— Ха... Прекрасно, не вигадуй... І взагалі, ти маєш дякувати що я хоча б привіталась з тобою, після того, що ти накоїла мені та моєму дорогому племіннику, — поки Олена виплескує свої емоції я роблю замовлення. Чашка запашної кави та порція панкейків з медом та фруктами, що може бути кращим за це.

— Я накоїла? Ви заварили ту кашу, а не я. Як то кажуть, потрібно пожинати плоди своїх дій. 

— Ти підтримала мене, і ще й вирішила зіграти з нами у таку нахабну гру. Нажитись відразу на двох членах родини. Це ж треба мати таку совість. Чи ти її в дитинстві на шоколадку проміняла? — Олена починає кричати, а я посміхаюсь. Я й не надіялась на інший діалог. 

— Хто і проміняв совість, так це ви, пані Олено. Смак багатства та влади настільки затуманили вам розум, що ви готові були ледь не віддати свого єдиного племінника за першу зустрічну дівчину.

— Не хвилюйся, я зрозуміла яку помилку скоїла, коли зробила таку пропозицію тобі. Щаслива, що все вирішилось, і Денис зрозумів мене, та вибачив. Тепер все по-справжньому. Поруч з ним дійсно дівчина, яка гідна бути поруч, — жінка плюється отрутою, наче справжня змія. 

Ці слова ніби нічого не означають, але чомусь у серці щось йокнуло. Я знала, що я далеко не ідеальна кандидатура для будь-якого хлопця, але почути це було не те що не приємно, якось боляче чи що... Вони ж уяви не мають через що я пройшла...

— І я дуже щаслива за нього... За Христину теж.

— Звідки ти знаєш, хто дружина Дениса? Я наче не уточнювала хто саме, — Олена дивується, а я вкотре переконуюсь в тому, що до компанії вона немає жодного відношення. 

— Ах, так. Я теж забула поділитись головними новинами. Ви ж знаєте, що вчора компанія Дениса підписала контракт з новими парнерами? — після її легкого кивка продовжую. — Так от, цей самий новий партнер — це я. Моя компанія, і люди, які працюють на мене. Тому, тепер ми будемо частенько бачитись, вам варто звикнути до цього.

— Що? — ох, обожнюю такий її вираз обличчя. Здивування разом з сумнівом. Так, тепер я буду вас дивувати частенько. Все здатне кардинально змінитись в один момент.

— Так, вам не почулось, я новий партнер "Venus Clothers". Зараз це здаєтся дуже дивним, адже це компанія в якій я пропрацювала немало, але поки так. Надіюсь ця співпраця принесе користь і вам, і нам. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍