Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— У моєму випадку ідіот — це вже діагноз, — вирішив Ярослав. — То одному допомагаю, то іншому. Якщо мене спіймають, Сато від радості лусне. Шкода мужика. Не так він і поганий.

Миш дивився з підозрою. Напевно, теж хотів поставити діагноз, але стримувався. Раптом господар, вислухавши діагноз, відмовиться допомагати біловолосому?

— Навіщо він тобі потрібний? — вирішив дізнатися Ярослав.

Миш вдав, що не зрозумів питання, що взагалі людську мову не розуміє. А у господаря прогресуюче роздвоєння особистості. Сам із собою розмовляє, та ще й преться кудись посеред ночі. Не спиться йому чомусь.

— Гад.

Ярослав зітхнув і рішуче погладив одну зі спиць плетіння. Тепла та м'яка, як жива істота. Хіба можна таку образити?

— Я акуратно, — пообіцяв хлопець. — Просто відпущу тебе. Теж мені вигадали, вплітати в сторожове плетіння частини живого світу. Мало їм вільних складових. Раптом комусь без тебе погано?

Обхопити трьома пальцями тендітну спицю, акуратно потягнути, вивільняючи петельку, і відпустити. Звільнена частинка чиєїсь сутності сама знайде призначене їй місце. Їй у плетінні було некомфортно, вона й без нього мала життя. Справжнє життя, а не жалюгідну підробку того, хто уявив себе великим магом.

Потягнути петлю, вивільняючи кілька колючок, що не встигли дістатися тіла жертви плетіння. Лише іскорки. Спіймані емоції. Цікаво, це взагалі законно? Чи хтось сподівався, що злочинець, який потрапив у його плетіння, все одно ніколи і нікому не розповість, з чого плетіння складалося? Якщо виживе. А якщо ні, то труп вивчать з ніг до голови і неодмінно зацікавляться особистістю плетівника. Дивно.

Далі складніше. Далі довга напівпрозора спиця. Холодна. Схожа на крижаний уламок. Ця спиця заважає дихати, збиває з ритму серце і потихеньку росте. А ще вона – центральна. На ній тримається все плетіння. Якщо її прибрати, все інше перетвориться на набір брязкалець, ніяк між собою не пов'язаних. Після цього залишиться лише розплутати сіть.

— Ось погань, — охарактеризував спицю Ярослав.

Вона була частково матеріальна. Тонка голка, що застрягла між ребрами, трохи погнута. Напевно, до неї кріпилося плетіння. Чекало свого часу в пастці. Тому хлопець і не встиг. В нього попала голка. Він, як розумна людина, насамперед подумав про отруту, спробував виколупати голку, потім почав перевіряти реакції тіла, сподіваючись вчасно прийняти протиотруту, а потім, коли зрозумів, що відбувається, було вже пізно.

Голка, обплетена льодом, котра здається в мадаї крижаною спицею. Як цікаво. Напевно, робота самоучки. Того самого дурня, якого так боїться Табаді. Ярославу одразу пояснили, чому так робити не можна, наскільки такі речі впливають на навколишній світ. Поруч із такою голкою звалище радіаційних відходів здасться парком для відпочинку. А якщо в будинку є вагітна жінка... Загалом, витвір невідомого плетевка доведеться здати. Інакше Місто має всі шанси перетворитися на постачальника експонатів для кунсткамери. Можливо, навіть не допитуватимуться, як це плетіння потрапило йому в руки. Не до того їм буде. Та й на аноніма завжди можна послатися. Він же дзеркало. Дзеркала майстри обману. Так говорив Ярен.

Ярослав повільно подихав, навіщось порахував до десяти і знову схопився за спицю. Вона стала ще холоднішою і ворушитись не побажала. Доведеться тягнути у матеріальному світі та сподіватися на живучість хлопця. Подумаєш, крові багато втратить. Не треба було лазити по чужих будинках і вляпуватись у пастки різних нерозумних самоучок.

Перспектива колупатися не дуже чистим ножем у живій людині не надихала. Іншої перспективи не було.

Хоча.

Адже ніхто не говорив, що не можна матеріальну та нематеріальну частини голки витягувати з піддослідного тіла одночасно. Тим більше, тіло не заперечує. Лежить собі тихенько, не ворушиться.

— Гірше не буде, — озвучив свої думки Ярослав і вирішив продовжити експериментальне самонавчання у нетрадиційній медицині. — Сіточку я ж із Кіого якось витяг. Вона після цього стала дуже навіть матеріальною, цілком.

Тепер би ще згадати, як її вдалося витягти.

Глибокий вдих, видих. На медитацію, мабуть, схоже.

Розслабитися, заплющити очі і слухати. Чути. Нерівний пульс, важке дихання, неритмічні поштовхи під долонею і тоненький шматочок металу, закутаний у тінь. Тінь ущільнюється, росте, стає сильнішою. Краде по крапельці життя. Холодна, холодніша за лід.

Метал, навпаки, здається теплим. Йому дуже не подобається прилипла до нього тінь. Він від неї відгородився, відмовився визнавати себе єдиним із нею цілим. З металом можна спробувати поговорити. Пообіцяти його звільнити від сусідки, дозволити заснути і знати, що обіцянку буде виконано, ніхто не зберігатиме тінь у цілості довше, ніж це необхідно для пошуків її творця. Якщо тінь уб'є хлопця, метал теж загине, просто зникне. А йому цього не хочеться. Має своє життя.

Білявий схлипнув і смикнувся.

Ярослав чортихнувся і випустив із рук спійману спицю. На щастя тікати вона не стала. Їй не треба й нікуди. Лежить на підлозі, накопиченою енергією відсвічує.

Думати. Швидко. Нести цю гидоту в руці не можна, їй байдуже, як і з кого витягувати життя. Залишати її тут тим більше не можна, раптом хтось знайде? Та й із хлопцем треба щось робити. Вигляд у нього не дуже здоровий, але, здається, скоро отямиться.

Ярослав тяжко зітхнув, стягнув з себе куртку, заштовхав на неї носком черевика спицю і загорнув її як кришталеву вазу перед перевезенням. Не дай Бог розіб'ється.

— Задоволений? — звернувся до притихлого гризуна, що сидів на підлозі. — Тепер я замерзну.

Совісті у шахіша таки не було. Хазяїна йому було не шкода. Миш відвернувся і почав чистити вуса.

— Додому сам добиратимешся, — попередив Ярослав.

Шахіш сперечатися не став, мовчки, випарувався, залишивши господаря наодинці з напівживим хлопцем та купою проблем. Ярослав не здивувався. Чого ще від дрібного гризуна чекати? Зробив гидота і вільний.